"Матриця" як відображення епохи

Отже, хочемо ми того чи ні, а "Матриця" таки пролізла в наше повсякденне життя, і хоча суспільство розділилося на прихильників та неприятелів "Матриці. Перезавантаження", бажання поговорити про неї синхронно виникає і тих, і в інших. Чесно кажучі, я вже трохи "задовбалась" при зустрічі з будь-ким зі своїх знайомих чути питання: "А ти дивилася другу "Матрицю?", і відразу друге: "Ну і як тобі?" і, невизначено знизуючи плечима, тягти у відповідь "Ну-у, ти знаєш..".

Можливо, це особливість темпераменту, можливо, щось інше, але нічого не очікувати від хітів прокату для мене досить природно. Але той факт, що попри велику кількість розчарованих, розлютованих та сповнених обурення, значна кількість все ж характеризує фільм як "супер" і слухняно йде на другий перегляд в найкращий кінотеатр, та й розчаровані, власне, не проти передивитися ще раз, але з меншими фінансовими затратами, не може залишити мене байдужою.

Культурний оглядач одного з центральних телеканалів факт демонстрації другої "Матриці" на Канському фестивалі визначив як необхідність відстежувати фільми, що є відображенням кіноепохи, і не зациклюватися на "арт-хаузі". Отже, якщо говорити про епоху, а саме про епоху розвинутого капіталізму, то створення "Матриці" є квінтесенцією накопиченого маркетингового досвіду. Причому маємо вищий пілотаж маркетингу - продукт, що відноситься до певного жанру мистецтва, створено на абсолютно немистецькій основі, а лише за допомогою перевірених маркетингових ходів.

Якщо умовно вважати соціологічною вибіркою коло моїх знайомих, то найбільшою цільовою групою "Матриці" є, звичайно, особи, фах яких узагальнено можна визначити як програмісти, а також фанати комп'ютерних ігор. Для них, наприклад, Нео це уособлення одвічної мрії про фізичне пересування в середині програм і цілковитий контроль за ними. Для програмістів фільм має і зміст, і динаміку, позаяк полотном стрічки вміло розтикані милі програмерському серцю натяки та посилання. Вони отримують задоволення від процесу перегляду, бо їх головах активізуються якісь свої "ключові коди" та ланцюги асоціацій. Один з них вже після другого перегляду захоплено розповідав мені, що коли Трініті порпається у комп'ютері, намагаючись вирубити енергію в замінованій будівлі, вона по справжньому зламує комп'ютер електромережі. Тобто, цей маркетинговий хід зазделегідь був розрахований на програмерську аудиторію. Мало того, для кращого його спрацювання було запущено в ефір ряд публікацій на тему "Як робилася "Матриця.Перезавантаження" з акцентами, на які епізоди програмерам слід звернути увагу. І якщо вони вже зачепилися за той гачок, то підуть і другий, і третій раз, аби досконало вивчити хакерські прийомчики Трініті - "а ну як у житті знадобиться".

Гірше вийшло з гуманітаріями та кіноманами - майже всі вони покривлюються від примітивізму тих епізодів і діалогів, які не позіціонують як філософські монологи. Адже з мистецької точки зору у "Матриці" практично відсутня драматургія, акторська майстерність та ті інгредієнти, які викликають справжні та сильні почуття. Складається враження, що фільм є продуктом творчої діяльності якогось штучного інтелекту, який прораховував приблизно так: для надання чуттєвості потрібно додати епізоди з ознаками кохання - чим більше, тим вищою буде чуттєвість; для надання натуралізму, такого модного зараз у Європі, треба подати крупним планом засалені обличчя в прищах, якщо в когось прищів немає - домалювати; для розумників закрутити багато зарозумілих монологів, таких, аби здавалося, що там є ідея, але вона не дається з першого разу, і треба ще раз подивитись, аби усвідомити її в цілому. Але отой штучний інтелект не розуміє, що то не є мистецтвом - взяти поназдирати десь багатослівні, хай навіть філософські, сентенції та вивалити їх повним текстом з вуст двох-трьох персонажів. У справжнього митця ідея має вимальовуватися з усієї канви фільму. І навіть якщо треба його дивитись кілька разів, то вже не для того, щоб по десять разів прокручувати собі текст якогось монологу. Та, мабуть, ці прості маркетингові технології грають свою роль, оскільки немало досвідчених кіноманів таки придбали собі CD-копію, аби детально передивитись сцени з монологами Міравінга, Радника та Архітектора. А потім скажуть як один мій знайомий кіноман: "Так, "Матриця" - це фільм для одноразового перегляду, це я зрозумів, коли вп'яте її подивився".

Серед моїх знайомих, нажаль або на щастя, немає представників чорношкірої раси, але в Америці вони складають значний прошарок населення, і відповідно також є чималенькою цільової групою "Матриці". Вочевидь, вони знають відповідь на питання - чому в Зіоні так багато негрів, адже Зіон - це растафаріанський рай на Землі. Щоправда до растафаріанської релігії він потрапив із Біблії, трансформувавшись з Сіону.

А ще, крім програмістів, кунгфуїстів, чорних та білих растаманів, до цільової групи мають входити жінки небайдужі до витонченої чоловічої краси. Інакше чому Кіану Рівз залишився єдиним, в кого на обличчі не культивовані прищі, ластовиння, синці під очима чи інші вади? І хай там хто, що каже, але у "Матрицях" Рівз виглядає гарнішим, ніж, наприклад, в "Джоні Мнемоніку".

Але найкрасномовніше про комерційні навички та наміри творців "Матриці" заявляє чисто серіальна кінцівка, яка викликала щире обурення всієї аудиторії, але яка таки примусить багатьох неодмінно піти на третю частину, за умов, звичайно, що протягом літа вони ще кілька разів подивляться другу, аби не встигнути забути, чим воно все ж таки закінчилося. Тому що я, наприклад, вже не пам'ятаю, чим закінчилася друга частина "Володаря каблучок".