Мейнстрім

Втім, особисто мене це не засмутило через практичну відсутність очікувань щодо обох згаданих фільмів. Адже організатори обіцяли, що на фестиваль відібрано все найкраще на сьогоднішній день з французького кінематографу, а серед цього і те , що номінується на цьогорічний "Сезар" (такий французький "Оскар"). У "Чесних людей" навіть була така перевага як присутність у головних ролях імені відомої іспанської актриси Вікторії Абріль ("Нема звісток від Бога", "Між ногами", "Високі підбори", "Кіка", "Зв'яжи мене"). Адже сама лише гра Абріль вже здатна зробити з фільму щось непересічне.

І я не помилилась, принаймні, щодо самої Вікторії Абріль. Її поява у кадрі була, як завжди, харизматична, а фігура бездоганна. (Мене вже не вперше зачепило на тему, як ті 50-річні французькі баби примудряються мати груди 16-річних дівчат. Причому все це не абсолютно не виглядає на пластику, та й інші частини тіла - обличчя, шия, руки - на вигляд відповідають вікові.) Водночас, весь фільм залишив якість змішані почуття. Незважаючи на недовгий за сучасними мірками хронометраж (94 хвилини), десь із половини стрічки сюжет починає розгортатись так, ніби-то це якійсь довгий серіал, і кінця краю йому не буде. Здається, режисер та сценарист Боб Деку переписував сюжет прямо під час зйомок надихаючись щоразу новими перспективами його розвитку. По ходу закинув кілька зав'язок, що натякають на драматичні розв'язки. Але нічого драматичного відбутися не може, адже це комедія. Втім, нічого дуже смішного не відбувається також, а розв'язки автор робить похапцем, ніби глянувши на годинник і вжахнувшись, що розрахований у бюджеті хронометраж майже вичерпано. По деяких сюжетних лініях розв'язка дається лише у вигляді текстової післямови перед титрами.

"Подумати тільки, які вони цинічні. І як їхнє світосприйняття відрізняється від нашого. Просто йдуть по головах і використовують людські почуття лишень задля піару." - перериває мої постфільмівські думки Тетяна.

"Та ну, що ти кажеш. Яке таке відрізняються? Ти ще почни мені про загниваючій Захід розказувати. Нормальна тема. Адже йдеться про політиків і тих, хто рветься до їхніх лав. У нас все так само, чи не гірше. А ця Аврора (героїня Абріль) - типовий образ нашої Юлі Тимошенко. Вона також використовує у своєму піарі прості людські почуття та емоції: любов, ненависть, образу, жалість (її виборець має відчувати насамперед до себе) і не гребує використанням у своєму піарі доньки, зятя, шкільного вчителя та 100-років тому забутої подруги дитинства," - відповідаю, одночасно усвідомлюючи, що саме мали на увазі організатори фестивалю, заявляючи, що підбирали фільми на вподобу українській публіці.

Звичайно, Юлія Тимошенко ще не дійшла до того, щоб всиновити дитя з Колумбії і вразити електорат своїм співчуттям до малеч з третіх країн та відчуттям інтернаціоналізму, а дружини наших депутатів та президентів поки не приковуються до мерії з метою примусити свого "високопосадового" чоловіка кинути харизматичну коханку. (Намагаюсь уявити собі Катю, що прикувалася десь біля кабінету Омельченка і вимагає, щоб Ющенко перестав дружити з Тимошенко). Але відчуваю, що не за горами ті часи, коли ця французька сатира може стати цілком реальною і в нашій країні.

Трохи зачепило також те, як жорстоко автор повівся із Аньєс - героїнею вже знайомої нам за фільмами "Фанфар-Тюльпан" та "Королева Марго" Елен де Фужероль.

"Глянь, як вона схожа на Марину Неєлову в молодості. Просто одне обличчя, - шепочу Тетяні під час першої появи Елен у кадрі.

Тепер уявіть собі, дівчина, як ви вже зрозуміли, нівроку, працює у бібліотеці, тобто ще й, як не розумна, то, принаймні, ерудована, чуттєва та постійно у мріях про шалений секс (хай навіть по телефону), ходить у кіно сама (а до неї ж повинна черга стояти) і там знайомиться із покидьком, який, приспавши Аньєс снодійним, грабує її квартиру. З моєї точки зору, це або перебір, або у Франції дійсно жорстко стоїть проблема жіночої самотності. Бо обпікшись із шахраєм Ріжисом, Аньєс так само як і Аврора Англуаз вирушає за дитиною у далеку та небезпечну Колумбію.

Що ж до головного чоловічого героя Рудольфа (Бруно Потзулу), то він має на прикладі свого образу продемонструвати як швидко гроші та положення можуть зробити із бідного інтелігентного чоловіка пройдисвіта та авантюриста. Ідея не нова, і на "Сезара" за кращу чоловічу роль, на мій погляд Бруно Потзулу, не заслуговує. Хоча сцена із сексом по телефону вочевидь йому вдалася.

Втім, кого зараз таким здивуєш. Адже дівчата із "Секс і місто" щовечора розігрують набагато карколомніші пасажі.