ПІДСТУПНА ЦНОТА БІЛОГО ОЛЕАНДРУ - рецензія на фільм Білий олеандр

Увійти через
Реєстрація
 
ПІДСТУПНА ЦНОТА БІЛОГО ОЛЕАНДРУ
 
Фільм "Білий олеандр"
Чим красивіша квітка, тим більш витончену небезпеку вона принесе тому, хто спокуситься на її неповторність. Я маю на увазі зовсім не рідну нашому серцю троянду, яка хіба що сердито штрикне голкою ласого до її пелюсток, сердито, але не підступно.
Йдеться про олеандр, квітку південну і здебільшого рожевого кольору, дуже рідко білу, котра захищає свою білосніжну цноту більш жорстоко, на смерть.
Так і у людей, кожен захищається по-своєму, і дивлячись на те, що саме доводиться обороняти, методи захисту можуть бути самими різними.
Головні героїні фільму "Білий олеандр": мати і донька свято вірять у те, що вони - нащадки вікінгів, і саме навколо них - вродливих, гордих, сильних і геніальних має обертатись світ. Принаймні, так вважає матір - Мішель Пфайфер, той самий "білий олеандр". Вона - художник, визнаний і успішний, однак, весь час, їй скрізь ввижається небезпека від якої можна вберегтись лише через один запобіжний захід - напасти самій. Отрутні пахощі білої ніжної квітки.
Відносини найрідніших людей, на перший погляд, виглядають як нормальні і навіть типові для нинішнього суспільства - вольова, егоїстична матір і вразлива дитина, яка будь що прагне бути схожою на неї. Однак... Переломний момент настає після того, як старша з героїнь йде на вбивство свого коханого. Він необачно виявив інтерес до іншої, тобто зібгав її цнотливу вроду і посягнув на неповторність. Білий олеандр такого не вибачає.
Астрід - донька, яку грає зовсім юна Елісон Ломан, дивне створіння, щоправда більше схоже на ніжну лілею. Вона унаслідувала материнську вроду, однак де ж та впевненість і несамовитість, де жага жити по-своєму, не підлаштовуючись ні під кого? Це й непокоїть новоявлену вбивцю, засуджену до тридцяти п'яти років позбавлення волі.
"Ми вікінги, наша сила у нашій красі", - твердить ув'язнена, - "ти геніальна, тому що ти - моя донька", заявляє вона, намагаючись примусити дівчину бути сильною, захистити її таким чином і підготувати до життя без неї. А що ж Астрід, яка до цього часу вже встигла набідуватись і у прийомних родинах з "матерями" псевдохристиянками, і у притулках для неповнолітніх, встигла навіть знайти собі справжню сім'ю, от лише "мама" там виявилась слабодухою і покінчила з собою. То що їй думати про силу вікінгів?
Материнські слова, як це не дивно, викликають у дівчини протест у вигляді пристрасті до самознищення, що, призводить до намагання позбавитись своєї вроди, зокрема, безжально обрізати волосся, вульгарного фарбувати обличчя та курити. "Тобі не подобається мій вигляд? Це така моя плата за все те, що ти зробила", кричить вже не біла лілея, а розтріпана маргаритка, відмовляючись давати фальшиві свідчення у суді. Бо вона знає, що мама дійсно вбила свого коханця, однак зрозуміти чому - відмовляється. Дійсно, спільного у білого олеандра і білої лілеї мало.
Астрід не може зрозуміти переконаності матері у тому, що щастя полягає у самотності і не слід відразу прив'язуватись до того, хто виявив щонайменшу зацікавленість тобою, а сила має породжувати силу. Через певні обставини, бо схожа вона напевно ще й на батька, якого ніколи не бачила, дівчина не розуміє, чому матір так дратує її прив'язаність до Клер, однієї з "мам" - актриси-невдахи, котру зраджує чоловік, жінки ніжної, вразливої, однак дещо обмеженої. Астрід вважає, що матір ревнує, а та насправді захищається, бо як виявляється, сама колись пережила зраду, але вистояла і відстояла те, що було для неї дороге.
В "Білому олеандрі" змагаються дві сили, але це не банальне змагання добра і зла. В цьому фільмі сила зрілого світосприйняття, загартованого жорстокою боротьбою за право на місце під сонцем змагається з силою сліпої підліткової віри у те, що слабкі, навіть більше ніж сильні мають право на щасливу долю, що слабкість - це не вада, а світ взагалі добрий і привітний. На превеликий жаль, за законами часу, ця боротьба закінчиться лише тоді, коли вразлива альтруїстична юність стане реалістичною та цинічною зрілістю.
Однак легкий натяк на примирення між цими двома силами у фільмі є: молодша, усе ж таки погоджується виступити у суді, а старша поступившись суворим принципом "я твоя матір і ти підеш від мене лише тоді, коли я тебе відпущу", відмовляється від доньчиних фальшивих свідчень і, намагаючись захистити, дає їй волю. Сама ж її залишає. Теж з метою захисту. Олеандр - вічнозелений кущ, а його білі квіти - рідкість.
Рецензія на фільм Білий олеандр 0  
Коментарі
 
Ім’я
30 травня 2017
Ваш коментар
Скільки ніг у дельфіна:
 
шість
Вісім
Дві
П’ять
Жодної
Чотири
девять

Підписатися на обговорення
Оцінка автора
0 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 0






fk tw G+