Рай (от ALive)

Перше, що змусило замислитися після перегляду фільму - чому фільм був названий "Рай". Але спочатку про сюжет.

Філіпа Раккард (Кейт Бланшет), звичайна вчителька англ. мови, вирішує взяти правосуддя у свої руки. Та замість кривдника (наркотичного воротили, який був причиною безлічі зламаних долей, у т.ч. і дітей), в результаті жорстокої випадковості, гинуть ні в чому не повинні люди.

Продажні карабінери, замішані у наркотичних транзакціях (дія відбувається в Італії) намагаються відкинути(навіть знищити) будь-які докази на мотиви теракту. Лише молодий карабінер Філіпо (Джованні Рібізі) вірить у причини, які побудили піти на страшний крок. І несподівано для себе закохується у вбивцю. Він організовує втечу. Філіпа, яка і так забрала життя чотирьох людей, намагається "довести почате до кінця". Двоє закоханих пускаються у біги. Що залишається їм крім розпачу за скоєне, де шукати прощення? Філіпа сповідається Філіпо (вже у самих іменах аналогія, гармонія і доповнення) , разом вони бриють наголо голови і ідуть у світ - знайти віру у зміст життя, знайти місце, де вони просто кохатимуть один одного.

Фільм дуже сподобався, він заманив своєю глибиною і залишив місце для роздумів.

Піанінний звуковий супровід додає об'ємності сприйняттю, накочуючи хвилі емоцій. До речі, звукові деталі у фільмі дуже виразні (чи то завдяки обладнанню кінотеатру, чи то якості фільму, чи то обом) Ракурси і панорами, які і операторська робота (особливо вертольотні зйомки) дуже продумані і потрапляють у саме яблучко. Символізми типу "світло в кінці тунелю", "людина і природа як одне ціле" на лоні впізнаваного і красивого італійського ландшафту реалізовані просто пречудово. Єдине, що викликало сумнів - це символічний момент прощення батьком Філіпо (Рімо Джироне відомий Вам як Тано Коріді із серіалу "Спрут"). Акторська гра вище будь-якої похвали. (Бланшет і Рібізі до цього були партнерами по фільму "Дар", де перша грала провидицю, а другий - психічно неврівноваженого.) Гра Бланшет мені сподобалась навіть більше ніж в епохальній "Єлизаветі", за яку та була номінована на Оскар. А її вибритий череп на довгій шиї надав їй магічної привабливості і неповторності. Щодо Рібізі, то найбільше навантаження прийшлося на т.зв. німі сцени, в яких обличчя актора було варте багатьох слів. Фільм хоч і містить певну інтригу, але по-європейськи позбавлений динаміки,

Тут вона і не потрібна. Розмитий фінал примушує вдатися до роздумів що сталося/що могло статися/ що не сталося. (я чекав епілогу а-ля Бонні і Клайд)

Щось дуже подібне, але у ключі батько-синзаручник і злочинець, було у фільмі із дуже близькою "Раю" назвою "Ідеальний світ" (до речі, один з моїх улюблених). У порівнянні з "Раєм" інший європейський фільм "Достукатися до небес" виглядає якось попсувато та награно. А попередню роботу Тиквера "Біжи Лола, біжи" я взагалі не братиму для порівняння.

Отже - відверто і по-філософськи серйозний фільм, якісно і потужно зроблений, романтична історія неординарного кохання за екстраординарних обставин...