Люблю я фільми про шпійонів...
Але не люблю я фільми про бідних американців (чи то будь-яких там -ців), до яких приходять злі дядьки і кажуть їм: "Це, хлопче, у тебе у крові! Бути тобі таким як твій татко-герой!" Зазвичай при цьому любляча матуся годувала синочка баєчкою про татуся полярника (льотчика, танкіста, etc.), що героїчно загинув, виконуючи свій обов'язок і усіма своїми тілом та душею ратуючи за праве діло. Або син - такий собі вундеркіндер з Масачусетского Технологічного - велику частину свого ще невеликого життя присвятив пошукам батька, загиблого при падінні літака у Перу. (Увесь фільм намагався згадати, де ж це Перу і чи літають там маленькі "Цесни")
Ви ще не поснули після такого початку? Так от, я вам одразу скажу, що фільм дуже дурний у сюжетному плані, і дуже цікавий у плані акторської гри. Як на мою думку, звичайно ж.
Знаєте, ці плаксиві історії про американських (чи то будь-яких там -ських) молоденьких рекрутів, які хочуть бути секретними агентами не тому що за це їм будуть гроші, секс чи слава та шалені почесті, а тому що... Ти ба - забув, як там було у кіно! Ну, ви самі дізнаєтеся, правда? Так от, ці парубки та дівчата прийшли у Ленглі і сказали: "Ми хочему бути шпигунами!" Чи їх привів туди отой хитрий дядько, що їздить країною та вишукує юні дарування з МТІ. Привів і сказав: "Ти хочеш бути шпигуном, бо це у тебе у крові!" Чи ще якусь таку баєчку розказав. Так от, ці плаксиві історії набридли мені не менше, аніж декому славетний Бонд, Джеймс Бонд. Бо вони, історії, якісь ну аж надто сентиментальні.
Ну от подумайте самі: людина зібралася йти вчитися на шпигуна, задля цього вивчила фарсі (це мова така), задля цього досягла іще там чогось, бо, звичайно ж, кожного першого у ЦРУ не беруть. Навіть кожного другого не беруть. І навіть кожного... Тобто ця людина дещо таки собі цілеспрямована, вольова, завзята. Так, напевне що у неї є відчуття, але ж вона, напевне, знала куди вона йде! Дідько б мене вхопив: та невже самі американці не дивляться свої шпигунські трилери?! Напевне що не дивляться... Бо історія про "чуттєвого шпигуна" вже стара як світ, але постійно і настирливо згодовується нашому любому глядачеві. Тобто нам з вами. Ну, а ми з вами "хаваємо". Нагадати останню таку історію? Ну як же? А "Ідентифікація Борна" (Bourne Identity)?
І от, злі дядьки з Ленглі намагаються цю людину чи то відмовити від цього замислу, чи то навпаки переконати її, що то й є сенс її життя. І для цього використовують усі засоби "шпигунської школи". А бідні дітки постійно дізнаються про те, що шпигуни, виявляється, не ті благородні люди у стильних чорних плащах, а ті жорстокі, підступні та безпринципні особи у недорогих куртках-перевертнях. Так, це таки істина - я не проти. Але скільки можна тягти цей сюжет і скільки можна вірити у добрих та наївних діточок? Ні, це не для мене...
Про "віруси, що самі собою передаються електричною мережею і мають на меті уразити усю інформаційну інфраструктуру Сполучених Штатів" - "І тоді ми, синку, опинимося один на один з нашими ворогами! І не буде вже в нас наших могутніх високоточних 'Томагавків' та бомбардувальників 'Стелс'! І тоді нам вже напевне настане гаплик! Амінь!" - про це я узагалі тихенько мовчу. І про те, що сюжет фільму настільки прозорий, що тільки телепень не побачить ворожого агента у дівці, що вчиться з тобою на одному курсі "на Фермі" і так глупувато до тебе чіпляється під час виконання тобою завдання. Ті бідні американці (чи то будь-яких там -ці), напевне, ніколи не гралися у дитинстві "у війну". Мені важко уявити собі людину, яка потрапила у Ленглі, такою наївною.
Тобто до сюжету у мене маса претензій і на протязі усього фільму я лише намагався голосно, на усю залу, не кричати "що за глупство?! пхе!" А от що до акторської гри...
Що ж, насамперед я йшов на цей фільм, щоб побачити Коліна Фарела (Colin Farrell). Бо його гра - це єдине, що досить чітко запам'яталося мені у "Обособленій думці" (Minority report). І саме тоді я звернув на нього увагу. І одразу ж упізнав його у трейлері "Рекрута". А от у "Зірвиголові" (Daredevil) я його не впізнав, хоча й помітив та відмітив його роль. А тут одразу два фільми і обидва з цим самим юнаком, що усе таки грає свою роль, а не прислуговується декорацією для фільму. І гра Фарела мене знову не розчарувала! От тут є на що подивитися, навіть не зважаючи на усю тупість сюжету. Бо Фарел таки справжній. Бо він, тобто його герой, таки справді шукає свого батька і ладен піти на великі жертви, аби дізнатися щось про нього. От саме у це віриться. Саме цей мотив здається найбільш пристойним і сюжетно підкованим. Так, напевне що Фарелу ще вчитися і вчитися, але потенціал видно вже зараз! Це вам не якийсь там Він Дізель з харизматичною зовнішністю - це вам актор, що грає!
А от Аль Пачіно (Al Pacino) грати вже набридло. А може він грає не ті ролі, які йому хотілося б грати. Не дають йому більше ролей на зразок Диявола з "Адвокату Диявола", у яких можна грати довжелезні монологи, які, не зважаючи на свою довжелезність, стають ледь не класикою жанру та переглядаються численними шанувальниками знову і знову. Напевне саме тому він такий сумний, напевне саме тому йому увесь час так нудно, напевне тому його останній епізод у фільмі схожий на один з невдалих дублів, коли здається, що відвернувся від камери він не за сценарієм, а для того, щоб відпочити, зібратися, та виголосити свій монолог знову, з новою силою та натхненням. Отож бо непереконливо, пане Аль Пачіно, непереконливо. Було краще, було ж набагато краще! Звичайно, час на місці не стоїть і молодшими ми не стаємо, але... Маю надію побачити Вас ще раз, і не раз, і наступного разу значно переконливіше! Мої шанування!
Дівчинку Лейлу зіграла дехто Бріджит Мойнахан (Bridget Moynahan), яку я не пригадую щоб десь бачив раніше. Хоча база даних IMDB підказує, що вона зіграла ще принаймні у двох фільмах, які я пам'ятаю: "Бар 'Гидкий Койот'" (Coyote Ugly) та "Сума усіх страхів" (The Sum of All Fears). Напевне її ролі у цих фільмах були для мене не надто вражаючі, як, власне кажучи, і самі фільми. А тут вона зіграла те саме заплакане дівчисько, яке вивчило фарсі для того, щоб потрапити у ЦРУ, та яке зіграло роль ворога у шпигунській грі для героя Коліна Фарела. Не знаю як Джеймс Клейтон, а я одразу ж зрозумів, що саме потрібно цій "бідній дівчинці, яку образили дорослі дядечки і яка накачалася текілою і її от-от знудить". Тобто я не знаю, чи то Бріджит Мойнахан грала так непереконливо, чи то її героїня Лейла мала так непереконливо зваблювати малюка Клейтона. Хочете, подивіться самі, а мене це дивно вразило своєю непереконливістю.
Завершуючи, напишу свої звичайні рекомендації щодо фільму. Отож бо, дивитися у кінотеатрі особливого сенсу немає - звичайного домашнього відео без усіляких там "сорраундів" цілком вистачить. Дорослим фільм, як на мене, не буде цікавим. Можливо дітям, підліткам та молодим людям, яким трішечки зовсім нудно. Бажання зберегти цього "Рекрута" у власній відеотеці у мене немає. "Ідентифікацію Борна" я зберіг, а от "Рекрута" не буду.
Сюжет - 4 з 10
Режисура, робота оператора та "технічні деталі" - 8 з 10
Акторська гра: Колін Фарел - 8 з 10, Аль Пачіно - 5 з 10
P.S. Я згадував два фільми з Коліном Фарелом, але забув назвати другий. А другий - це трилер "Телефонна будка" (Phone Booth), який я маю на меті переглянути незабаром. Отож, до зустрічі у кінотеатрах Києва!