«Правдива» неправда
Історія Неда Келлі та його «команди» стала основою для багатьох творів. Звичайно, думки про знаменитого австралійського стрільця 19 століття різняться: одні бачать в ньому героя, який кинув виклик колоніальній владі, інші – звичайного бандита, який вбивав людей собі на потіху. За сто років вийшло чимало фільмів про Неда Келлі, але, здається, жоден з них не був знятий у формі авторського кіно. Але у 2020 році вийшов фільм «Правдива історія банди Келлі». Наскільки «правдива»?
Фільм є екранізацією однойменного роману австралійського письменника Пітера Керрі. Тяжко сказати, чи роман є настільки ж шизонутим, як і фільм, але авторові першоджерела нахабства точно не бракує – незважаючи на слово «правдива» у назві, дослідники біографії Неда Келлі відзначили величезну кількість вигадок у романі. Але байдуже – зараз важливо те, яким вийшов фільм за мотивами роману.
Сам фільм проходиться по основних етапах життя Неда Келлі: дитинство, ув’язнення, молодість, вступ у банду, злочинна діяльність і смерть. Нед сам розповідає історію – його голос чути за кадром. Правда, Нед Келлі у фільмі – це не відчайдух і не лідер, а швидше розмазнЯ. Такий кадр навряд чи міг очолювати власну банду, оскільки не вирізняється навіть логікою вчинків. Наприклад, наглого молодого констебля Фітцджеральда, який нахамИв Недові, спровокував конфлікт, пізніше відлупцював матір головного героя, Нед чомусь одразу не вбив. Зате інших, незнайомих і, можливо, невинних констеблів, він розстріляв, а одному навіть відрізав вухо. Логіка як вона є. За які заслуги Нед Келлі здобув свою славу з фільму зрозуміти неможливо. Свою «банду» Нед очолить десь в другій половині фільму, при чому вона вже почала організовуватись без нього. А крім самого Неда, в банді більше немає сяк-так прописаних персонажів – суцільна безлика масовка.
Хтось скаже, що це авторський фільм, що так і задумано, що це така глибока багатозначність і символізм. Мабуть, так і є. Є якась багатозначність у цих всюдисущих сухих деревах, у яскравому світлі прожектора над ними, в інтер’єрах, які виглядають, як повний анахронізм, у відсутності атмосфери, у жителях Австралії, з яких майже всі чоловіки – латентні гомосексуалісти, охочі до носіння жіночих суконь, а майже всі жінки – потаскухи… Останнє, до речі, є джерелом купи сюжетних ходів, тому персонажі частенько бувають у борделях. Заради справедливості варто сказати, що в окремих моментах ці символічні заумствування виглядають красиво, особливо сцена фінальної перестрілки, де присутня така світломузика, що точно викличе естетичний оргазм у деяких глядачів.
Коротше, складно сказати, про що думав і що хотів зняти режисер Джастін Курзель. Після «Макбета» (2015) він зарекомендував себе як талановитий режисер. Але досить швидко спіткнувся об дурнувате «Кредо вбивці» (2016). А з «Правдивою історією» остаточно зійшов на пси. І, як це часто буває, затягнув у своє кінобарахло відомих і непоганих акторів. І, як це часто буває, вони старались грати. Джордж Маккей в ролі Неда Келлі, як вже було сказано, переконливо зобразив плАксу і психопата. В одній зі сцен в борделі, де Маккей сидить поруч з Ніколасом Холтом, було особливо приємно дивитися на вираз обличчя актора – здавалося, Джордж зараз встане, вискочить у вікно і побіжить назад на знімальний майданчик фільму «1917», від гріха подалі. Сам Ніколас Холт зобразив констебля Фітцджеральда. Холт – в принципі, непоганий актор, що у фільмах «Люди Ікс», що у фільмі «Шалений Макс. Дорога люті», але чогось запам’ятовується не стільки сам актор, скільки його губи. Рассел Кроу та Чарлі Ханнем заскочили у фільм на пару хвилин, при чому другий встиг дорікнути першому, що той сильно поповнів. Компліментів заслужила актриса Ессі Девіс, яка зіграла матір Неда. Незважаючи на те, що у фільм вона потрапила по блату (дружина режисера), актриса зіграла добре, колоритна така жіночка, хоча її персонаж – досить неприємна особистість: вертить сином як хоче, закриває йому шлях до нормального життя, продає його аби кому…
В цілому, фільм «Правдива історія банди Келлі» вийшов нуднуватим і незрозумілим. Жодною «правдивістю» тут не пахне, як і великою художньою цінністю. Фільм можна дивитися лише під пиво в компанії друзів, щоб жартівливими коментарями хоч якось розбавляти нудне двогодинне дійство. А у тих глядачів, які у фільмах за мотивами реальних подій цінять передусім реалістичність та достовірність може виникнути нестримне бажання тричі подивитися фільм «Нед Келлі» (2003) – чого-чого, а правдивості там у стократ більше.
