Шлях додому.
Для деяких людей поняття рідної землі ніколи не буде космополітичним. Вони як дерева, що пустили своє коріння глибоко в ґрунт і поглинають з нього життєвонеобхідні речовини. Щасливі жити там, де народились, вони не приживуться, якщо їх пересадити на інше місце, бо лиш одне займатиме їхні думки - шлях додому. Про нього мріяли сотні тисяч депортованих кримських татар, про нього співала Джамала, про нього зняв фільм Наріман Алієв. І якщо ви один із тих, для кого «рідна земля» не просто словосполучення, тоді ця сумна, відверта і неймовірно красива стрічка обов’язково зачепить у вашій душі потрібні струни.
За сюжетом кримський татарин Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв) приїжджає до Києва, щоб забрати тіло старшого сина, який загинув на війні. Його неохоче супроводжує молодший син, який разом із братом та його дружиною жив у Києві після анексії Криму. Батько одержимий бажанням поховати старшого сина в рідній землі і повернути меншого додому, але той пручається і рахує дні, коли зможе поїхати назад до Києва. Більшу частину хронометражу займає дорога додому, яку Мустафа долає на своєму автомобілі разом з живим та мертвим сином, і завдяки цій подорожі їхнє життя змінюється назавжди.
Найголовніше, що варто сказати про фільм Нарімана Алієва: його перша повнометражна робота справді стала свіжим подихом для сучасного українського кінематографу. В наш час, коли серед усього кіно українського виробництва окуповуються і користуються успіхом лише комедії, потрібна справжня мужність, щоб знімати авторське кіно. Ті поодинокі режисери, які наважуються на це, зазвичай отримують визнання за кордоном, залишаючись непоміченими масовим глядачем на Батьківщині, проте хотілось би вірити, що стрічку «Додому» все ж чекає інша доля. Так, фільм здобув нагороди на Бухарестському та Босфорському фестивалях, і, швидше за все, це не останні його нагороди, але історія, розказана в ньому, актуальна саме для України. Хоч у фільмі немає жодних згадок про політику, він дає чітку відповідь, а, може, навіть і ляпас тій частині суспільства, якій уже давно наплювати, чий Крим. І справа тут не в українсько-російському конфлікті, а в корінному населенні, яке одного разу втратило свій дім, а тепер втрачає його вдруге.
У стрічці Нарімана Алієва немає чітких пояснень щодо того, чому сини покинули рідні краї. Зі слів молодшого можна здогадатись, що перспектива анексованого майбутнього їх не вражала, проте напружені відносини між батьком і сином дають зрозуміти, що існує й сімейний конфлікт. Що саме відбулось між ними в минулому нам теж не розкажуть, але в кожній сцені глядача чекатимуть знаки та напівнатяки, з яких можна скласти повноцінну картину їхнього життя, і магія фільму полягає в тому, щоб бачити їх і розуміти. Моментами «Додому» нагадує фільм Андрія Звягінцева «Возвращение», яке також розповідає про складні відносини батька та синів. Навряд чи в цьому випадку можна говорити про наслідування, проте характерами героїв і візуальною складовою вони справді схожі.
Чудову акторську гру продемонстрував Ахтем Сеітаблаєв, свідченням чого є нагороди, які сипляться на нього на міжнародних і вітчизняних фестивалях. Суворий, небагатослівний та мужній Сеітаблаєв постає у зовсім новому амплуа, яке, доречно сказати, йому дуже личить. Двоюрідний брат режисера Ремзі Білялов, який зіграв молодшого сина, протягом усього фільму демонструє рівну та гідну гру, накопичуючи емоції аж до фінальних кадрів, щоб під кінець вибухнути і вразити до глибини душі тією трансформацією, яка сталась з його героєм. Якщо взяти до уваги, що Білялов – актор непрофесійний, чий досвід складається з цього фільму та ще однієї короткометражки Нарімана Алієва, то перевтілення його виглядає більш, ніж гідно. Також заворожує операторська робота Антона Фурси, викликаючи бажання поставити фільм на паузу, щоб насолодитись красою кадрів.
Підсумовуючи, можна з впевненістю сказати, що український кінематограф поповнився стрічкою, якою можна пишатись. Не новий для європейського кінематографу за стилем подачі, але проривний для України, цей фільм обов’язково займе своє місце серед інших важливих стрічок вітчизняного кіно. Своєю першою повнометражною роботою Наріман Алієв заявив про себе як про талановитого та перспективного митця, чиї наступні фільми можна вже чекати з великим нетерпінням, бо саме за новою хвилею українського кіно і є його майбутнє.
