Довга дорога додому
Так, кожна людина шукає свій шлях до пошуку свого «я» - і в кожного є свій шлях пізнання і встановлення духовного зв’язку зі світом. Іноді люди вибирають шлях космополітичного сприйняття дійсності, іноді, навпаки, приходять до віднайдення власної національної ідентичності. Перший повнометражний режисерський дебют Нарімана Алієва «Додому» (крим. Evge ) опвідає саме таку історію – історію кримського татарина, Мустафи, що їде в Крим ховати свого первістка; разом з ним їде другий його син – Алім; мені випала честь переглянути її у київському кінотеатрі Жовтень в рамках зустрічі з творчою групою.
Загалом, про цю стрічку написано вже достатьньо; так само, вона зібрала ряд важливих нагород, як і в плані художнього твору, так і конкретно для виконавеця головної ролі – відомого актора і режисера Ахтем Сеітаблаєв. За своїм характером фільм можна віднести до роад-муві, історії дороги, проте при цьому вона виглядає цільною, і, головне, - самобутньою. Так, це цілком вивірена і головне самобутня історія, в якій в парі моментів виникають питання до логіки (наприклад, досить дорослий хлопець просто йде купатись з досі незнайомою дівчинкою - ні там нічого такого, проте), проте загалом в деякому плані полотно сучасної України - хабарництво (так, автори все-таки демонстративно "вибачили" в цьому плані поліцію), бюрократія, згадки про війну, про яку говорять пошепки і яка існує ніби в іншому вимірі, занепад маленьких містечок, розквіт дрібної злочинності, яка є чимось саме собою зрозумілим. При всьому цьому автори не намагались "cгущать краски", і сам тон повествування одразу налаштовує на адекватне сприйняття. Можна відзначити відмінну операторську роботу, цілу низку різних локацій, строкатий мовний малюнок стрічки – знята вона загалом кримсько-татарською, проте ми зустрічаєм тут і українську, і трохи – російську.
Гра акторів. В першу чергу, можна відзначити і роль, і акторську гру Ахтем а Сеітаблаєва – виразну, саме гру кінооактора, а не в «театральної школи в кіно». Його персонаж цільний, хоч і дещо відсторонений від світу, він неначе напоготові кожної миті зустрітись з труднощами. Натомість, його сину Аліму, що його втілив Ремзі Білялов, ще тільки потрібно пройти довгий шлях додому – і в географічному сенсі, і в сенсі свого «я». Труднощі, обряди, віра – все це допомагає хлопцю у пошуку власної ідентичності, і формальна подорож стає для нього справжніми сходами зростання. Актори другого плану вправно виконали поставлені завдання, проте все-таки українській акторській школі потрібно пройти свій шлях і відокремити – театральне і кіномистецтво.
Завданням «Додому» не був комерціний успіх, це одна з нечисленних українських стрічок, яка має на меті відшукати проблеми і причини саме «тут і зараз», без виправдовувань, хоча єдиним виходом, є чути своїх близьких, коли вони є поряд, стрічка гідна перегляду – і якщо ви пропустите її в кінотеатральному прокаті, обов’язково подивиться на ТБ….
