«Крашанка» війни, крашанка миру
Війна скоро закінчиться
«Крашанка»
Українське патріотичне кіно, і взагалі український кінематограф – це своєрідний «кіт у мішку». Якщо в контексті голлівудського досить легко його вгадати рівень і основне лібрето, навіть виходячи з трейлера, то в контексті українського це зробити майже неможливо. Власне, на комедійну стрічку Тараса Дударя «Крашанка» (хоч багато в чому її можна назвати і трагікомедією, і навіть драмою) йшов з глибоким скептицизмом, який був в основних моментах був приємно розвіяний. Радий, що мені випала змога (щасливий випадок виграти запрошення) потрапити на спеціальний показ з творчою групою (режисером і основними акторами стрічки) в кінотеатр «Міромакс» - зауважу, що просто чудово, що і невеличкі кінотеатри долучаються до популяризації українського кіно «вживу».
Отже, війна з’єднала родину Забіяк в селі Вербівка – в хаті діда Івана (Станіслав Боклан). Отже, молодша донька Аня (Даша Легейда) з сином Михайлом їде в Німеччину, де її чекає коханець, старша - Галя (Олеся Жураківська) - приїзжає у справах. Син Івана, Ярослав (Володимир Гладкий), намагається уникнути мобілізації. Сам же хазяїн, дід Іван конструє ракету «на Москву» з народною назвою – Крашанка.
Слід відзначити, достатню кількість цікавих локацій стрічки, а також продуманість декорацій. Блокпост, штаб ТРО, сам будинок героя, ТЦК (так-так), магазин, сам колишній завод, де Іван будує з «декомунізованої» ракети «Каршанку». І хоч діалоги героїв лежать все в тому-ж театральному стилі скетчів, сама історія виглядає цілісною, різноманітною, в розрізі соціальних і вікових категорій, де в кожному жарті є нотка суму…проте часто і надії також. Окремо слід звернути на саундтрек - він дійсно чудовий.
…На відміну від ура-патріотичних комедій, «Крашанка» скоріше дискутує з відірваною від реалій патетикою, з якою людина стикається, вмикаючи телевізор. Це історія прийняття реальності (наприклад, герою «не пощастило» дати хабара в ТЦК, і вже потім, зустрівшись з родичем-бійцем він усвідомлює свій обов’язок) – а не її вирішення. І якщо колись в трагікомічному стилі йшлось про прийняття соціального гротеску, то зараз і війни – проте з надією на нове покоління.
Отже, як висновок. Багато моментів у стрічці по-дитячому ідеалістично-наївні, проте саме це, як і вміння вкладати підтекст, як і відкритий фінал, робить стрічку прекрасною. Особливо б радив її молоді – вижити, щоб жити, адже автор цих рядків вірить у здійснення слів юного Михайла, винесених в епіграф, так і у набагато дальшій перспективі - у системні зміни українського суспільства, що зробить його модерновим, розвиненим, процвітаючим
