Майже німе кіно

У німому кіно для вираження емоцій і почуттів було вдосталь чудового таланту і пластичної міміки. Коли кіно розпрощалось із мовчанням назавжди отримавши голос і звук тиша на екрані втративши багатогранність набула нових рис. І режисери їх постійно використовують, аби показати не лише емоційні прояви, але й аби замовчати те, про що вголос говорити банально і вульгарно.

Самурай / Le samouraï / реж. Жан-П’єр Мельвілль / 1967

Йому не потрібно говорити, аби запевнити когось у своїй потрібності. Герой Алена Делона найманий вбивця, для якого холоднокровність межує із стандартним набором хороших манер звичайних обивателів. Але одного разу досвідчений і невловимий герой-одинак потрапляє під підозру… Стриманий стиль цього шедевру змушує співпереживати кілеру у виконанні Делона. Його поведінка позбавлена чуттєвості, але саме це викликає напругу з боку глядачів. Фільм попри невигадливий сюжет говорить про самотність так, як мовчать про неї багатослівні картини.

Фільми режисера Мікеланджело Антоніоні

Його боготворили одні і ненавиділи інші. Колега по цеху Франко Дзеффіреллі (режисер «Ромео і Джульєти») якось зізнався, що терпіти не може фільмів Антоніоні, бо він усе життя знімає одне і теж саме кіно. Його мовчазні стрічки одна за одною розкривали тему самотності у різних умовах, країнах. Режисер майстерно фільмував пошуки душевної рівноваги серед загальної похмурості («Ніч»), пошуки істини серед правди і вимислу розуму («Фотозбільшення»), пошуки власного «я» («Професія: репортер»). Усі ці фільми єднає неймовірна стриманість режисера.

Теорема / Teorema / реж. П’єр Паоло Пазоліні / 1968

Скандальний геній Пазоліні відзнявши це неймовірне кіно свого часу вразив затятих моралістів, адже підспудно говорив про те, про що інші режисери воліли мовчати. Його майстерність настільки явна, що і сьогодні цей фільм неможливо переглядати позбавившись сорому. За фасадом пристойного сімейства з появою таємничого гостя-спокусника кожен із членів родини втрачає розум і бажання суперечити власним потаємним смакам. Усе це дійство розвивається із мінімальною кількістю реплік, що вражає сильніше, адже герої і їх поведінка читається по обличчям. За більше ніж двогодинний хронометраж фільму герої промовляють 923 слова.

Джеррі / Gerry / реж. Гас Ван Сент / 2002

Присвячений автору роману "Політ над гніздом зозулі" Кену Кізі фільм Гаса Ван Сента свого часу оминули увагою як глядачі, так і критики. Адже фільм ознаменував різкий поворот режисера у класичний артхаус, де сюжет можна переповісти у двох словах, а його сенс осягнути майже неможливо. Два досить подібних героя ( у виконанні Метта Деймона і Кейсі Аффлека) мандрують пустельними преріями у пошуку "чогось". Змінюються прекрасні краєвиди, герої іноді обмінюються словами...Здається їх подорож не закінчиться ніколи. Фільм зважаючи на свій мінімалізм досить важко стерпіти до кінця, але ті хто дочекається завершення стануть свідками майже невимушеного криміналу. Цікаво, що у перший знімальний день Гас Ван Сент разом із акторами здійснив обряд спалення сценарію, а тому малочисельні репліки були повністю зімпровізовані.

Фільми режисера Бруно Дюмона

Любителі сучасного французького кіно на кшталт «Амелі» і «Закоханих невротиків» не зможуть оцінити у повній мірі провінційні історії режисера Бруно Дюмона. Його неквапливий темп і байдужі персонажі, які часто творять жахливі вчинки, вражають саме реалістичною спробою розкрити характери через мовчання і тишу. І не можливо пов'язати щось із побаченим. Від такої магічної нудьги із несподіваним кримінальним чи сексуальним поворотом неможливо відмовитись.

Порожній дім / Bin-jip / реж. Кім Кі Дук / 2004

Кім Кі Дук вражає щонайменше словами або можна сказати їх повною відсутністю. Лише стримані зважені вчинки зрозумілі кожному глядачеві. Саме це примушує дивитись не відволікаючись з першої до останньої хвилини. Фільм просякнутий піднесеним почуттям кохання і внутрішньої поезії. Завдяки цій чудовій стрічці залишається можливість відчути усі грані самотності і втечі від неї, аби остаточно не бути поглинутим стінами самотнього будинку.