Андрій Джеджула: Ми всі великі патріоти нашого фільму

Напередодні національної прем’єри стрічки режисера-дебютанта Віталія Потруха «Загублене місто», призначеної на 1 жовтня 2015 року, кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся в одному затишному подільському кафе з виконавцем головної ролі Андрієм Джеджулою – відомим шоуменом та ведучим.

    АД. – Є у мене 2 друга – Валерій Скавронський та Валентин Касьянов, вони обидва актори, багато знімаються, працюють з цікавими режисерами. І вони мене якось спитали: «А чому ти на кастинги не ходиш?».  А я тоді знімався епізодично, на той момент у мене було штук 5 чи 6 маленьких ролей.

    АД. – Ні, в серіалах та телевізійних фільмах. Ну от, вони мене покликали на кастинг «Загубленого міста». А Валера Скавронський просто набрид вже режисерові, переконував його, що я – саме той типаж, який йому потрібен. І режисер подивився на мене і взяв, а їх не взяв.

    АД. – Ні, на інші. А ми в нашій компанії взагалі нікому не заздримо: кому пощастить, ми за того і радіємо. Але після цього у мене ще була довга розмова з режисером Віталієм Потрухом, якого всі відверто відмовляли брати мене. Але він все одно мене взяв і влаштував проби. А на пробі мені дали доволі складну емоціонально роль, де мені було потрібно показати себе таким, яким мене навряд чи хто бачив. І все добре видав, але все одно вся знімальна група Віталія відмовляла. І тоді він мене спитав: «А чому я маю тебе взяти?» І я йому відверто відповів: «Для нас обох цей фільм – дебютний: ви до цього знімали документальне кіно, а я грав тільки в серіалах та телефільмах. Тому у мене буде земля під ногами горіти – так я буду старатися. І підозрюю, що і ви будете дуже старатися, адже це і для вас велика відповідальність. То ж, ми з вами в одній упряжці. А візьмете ви відомого актора і фільм вийде, то всі скажуть, що він був добрий, а фільм забудуть. Вийде погано, скажуть, що фільм, вибачте, г..но, а от актор був класний. А в мене такого шансу немає: під мікроскопом будуть дивитися і на мене, і на вас».  А вже потім мені Віталій м’яко так пояснив, що є два світи – кіно та театру і шоу-бізнеса, які ніколи не уживаються один з одним. І мені буде потрібно дуже і дуже постаратися, щоб привернути до себе людей. А я все життя мав за правило всьому вчитися: якщо я в цьому світі, то я маю жити за його законами. Пізніше я зрозумів, що відомих медійних персонажів побоюються брати, вважаючи, що вони капризні, ними важче керувати, ніж навіть найвідомішими акторами. І я сказав Валерію, що буду у всьому його слухатися. Я, звичайно, пропонував іноді свої новаторські ідеї, але в цілому все було дуже демократично, і через місяць-півтора знімальна група забрала свої слова назад.

    АД. – Почався він навесні, а закінчився в осени, тобто в районі 6 місяців.

    АД. – Було дуже багато знімальних локацій, та й за знімальний день знімається лише півтори-дві хвилини фільму.

    АД. – Тільки у мене було 30 знімальних днів, у Ірини Новак було не менше 20-ти, та й Сергія Романюка десь також в районі 20-ти.

    АД. – Так, Славутич, Стебник під Трускавцем, де є соляні шахти – там і знімалися сцени переходу, всі ці торсійні поля, тунелі і все таке інше. Знімали ми і в Василькові, і в Києві, там, де річка Либідь виходить на поверхню в районі вулиці Фізкультурної.

    АД. – Ні, аеродром був у Макарові, а в Василькові ми знімали напівпокинутий стадіон. До речі, там знімався фільм «Матч», і ми після них ледве встигли свастики познімати.

    АД. – А він зараз міг би не вийти, адже про нас просто забули. І ось ще яка ситуація була: ми тоді запускалися одночасно ще з чотирма іншими проектами, і на всі ці фільми (включно з нашим) було виділено близько 6 мільйонів гривень, на ті часи – величезна для українського кіно сума. А до фінальної стадії з 5-ти колективів дійшли тільки ми. Мені важко сказати, чому так вийшло, але підозрюю, що гроші було використано не за призначенням. Тож з іншим бюджетом в нашому фільмі все могло б бути трошки по-іншому: і харчування краще, і я б не в «пазику» перебивався на майданчику. Але хочу сказати, що на студії Довженко все дуже персоналізовано, там немає конвеєра. І маю подякувати нашому Держкіно, яке зараз виділило кошти – хоч і маленькі – на виготовлення копій і таке інше.

    АД. – Приходить якось до мене Віталій і каже, що треба було б фільм прокатати. А я часто для своїх друзів з однієї прокатної компанії на громадянських засадах проводив прем’єрні вечірки, а зараз мені ці знайомства згодилися: ми звернулися до них, як до професіоналів в прокаті. А в рекламі та інших моментах я, можна сказати, є співпродюсером всього цього підприємства: я по бартеру міняю свої гонорари по веденню (досить високі) на рекламу та інше. Так підключився телеканал «Інтер», різні радіостанції.

    АД. – У нас зараз 55 екранів, що для українського фільму катастрофічно чудово. До речі, мене дуже засмутило те, що у всіх кінотеатрах Івано-Франківська нам відмовили, адже фільм повністю український. А так у нас в Києві 20 екранів, в Одесі – 4, в Харкові – 6, в Дніпропетровську 2, у Львові – 4, ну і так далі. Зараз напередодні релізу у нас буде 3 допрем’єрних покази: 24 вересня в Києві, в «Сінема Сіті», 25-го в дніпропетровському кінотеатрі «Правда-кіно», а 30-го числа ми їдемо до Львова. І все це по-різному організується: дніпропетровці сплачують щось за наші переїзди, а от до Львова ми їдемо за власний рахунок, через патріотизм до нашого фільму. А прокат стрічки триватиме в основному де тиждень )від 1-го до 7-го жовтня), а десь два тижні – до 14-го жовтня. Але дякуємо і на цьому.

    АД. – Можна будь-яке питання! (сміється)

    АД. – Знаєте, в дитинстві у мене було 2, ні, 3 мрії: я шалено хотів бути юристом, дипломатом та актором. А за тих часів ми в родині вирішили, що практичніше бути дипломатом і я віддав цьому 9 років життя: 5 років навчання та 4 роки в МЗС, де я займався правами людини, побував у всіх штаб-квартирах ООН – і Відні, Нью-Йорку, Женеві. Але це тільки на перший погляд все так чудово, ви, наприклад, не уявляєте з ніскільки навантаженими продуктами харчування сумками їдуть у відрядження наші дипломати.

    АД. – Ну, ще рано казати, що я вже її реалізував – це дуже довгий шлях.