Лоранс Ерцберг: Українське кіно вражає своєю енергією

Лоранс Ерцберг, директриса паризького Forum des Images, входила до складу Міжнародного Журі Національного конкурсу 6-го Одеського міжнародного Кінофестивалю. Кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся з панею Ерцберг в одеському готелі «Бристоль» та розпитав про очолювану нею організацію та перші враження від Одеси.

    ЛЕ. – Forum des Images – це культурна інституція, яка існує в Парижі одночасно з Французькою Синематекою. У нас є 5 кінозалів, які щорічно відвідуються більш ніж трьомастами тисячами глядачів. Ми показуємо щорічно близько 2 тисяч фільмів. Функціонування нашого Форуму Образів забезпечується командою з 5 осіб. Наша відмінність від Синематеки полягає на тому, що вона організує покази та програми, виходячи від персоналій, а ми ж організуємо наші програми таким чином, що вони демонструють зв’язки кіно зі світом та суспільством. Тобто ми вибираємо тему (наприклад, фільми про поліцію або ж про місце дівчат в сучасному кіно) і таким чином протягом року проводимо близько десятка фестивалів. Наприклад, ми проводили фестиваль, присвячений політиці у віддзеркаленні ігрового кіно, а минулого року ми мали програму, присвячену Україні. Також ми проводимо найбільший в Європі фестиваль, присвячений телевізійним серіалам, під назвою Seriemania. Також щомісячно ми проводимо майстер-класи, які дають видатні кінематографісти (наприклад, Френсіс Форд Коппола, Джеймс Грей, Жак Одіар, Жерар Депардьє).

    ЛЕ. – Паризька мерія.

    ЛЕ. – Ні, на 65 відсотків, а решту ми маємо знаходити самостійно.

    ЛЕ. – Це непросто, але ми знаходимо кошти.

    ЛЕ. – Завжди цікаво приїжджати до нових країн, щоб отримати можливість зрозуміти, який реальний стан речей в їхніх кінематографіях. І особливо цікаво приїжджати до таких країн, як Україна, яка має потужну культуру, що розвивалася у вельми контрастних умовах: був радянський період, тепер країна незалежна. Цікаво побачити, про що розповідає її кіно. Я бачила кілька ваших фільмів рік тому в Парижі, в рамках нашої програми у Форумі, і зараз мені було ти цікавіше, що їду судити українську Національну програму на Одеському фестивалі. Це дає добре уявлення про творчий рівень. І треба сказати, що я була вельми вражена, особливо молодою генерацією українських кінематографістів, тією енергією, якою сповнені їхні короткометражні стрічки. По цим стрічкам видно, що у них багато бажання працювати. Дуже багатообіцяюче покоління. Варто також зазначити – і скоро я скажу це зі сцени (бесіда відбувалася незадовго до церемонії нагородження переможців Національної конкурсної програми) – що в цьому поколінні дуже багато жінок. І це також дуже обнадіює.

    ЛЕ. – Це непросто зробити, але важливо зазначити, що ваші режисери рухаються у всіх можливих напрямках, для них немає заборонених тем і вони ні в чому себе не обмежують. В конкурсі є і документальні стрічки, які відбивають нинішні політичні реалії у вашій країні, є і комедії, які говорять про абсурдність окремих сторін життя, а є й фільми про кіно, якщо можна так висловитися. Їхні автори замислюються над тим, що таке план, як його вигідніше зняти. І в усіх них грають гарні актори. Резюмуючи скажу, що українське короткометражне кіно вразило мене своєю різноспрямованістю. Що ж стосується українського повного метру, то я знаю, що цього року було знято менше стрічок, ніж минулого, і нам важче було робити наш вибір.

    ЛЕ. – О, я хочу повернутися сюди і провести тут відпустку. Одеса справляє враження дуже динамічного міста. Таке враження, що ти одночасно знаходишся на Кубі, у Відні та де-небудь в Італії. Особливо це відчувається в центрі, який чудово зберігся в тому сенсі, що тут дуже мало реклами. До того ж тут чудова кухня і нас, членів журі, розмістили в чудових умовах. Я могла б годинами ходити сходами цього готелю, уявляючи себе імператрицею Сіссі.

    ЛЕ. З повнометражних картин мені запам’яталася «Пісня пісень» Єви Нейман та особливо «Вагріч та чорний квадрат» Андрія Загданського. Останній – з тієї причини, що я нічогісінько не знала про головного героя стрічки (видатний харківський художник Вагріч Бахчанян – КТ.) і була вражена масштабом його особистості і творчим розмахом. А ось «Політ золотої мушки» здався мені не дуже вдалим, адже гумор цієї комедії що називається «невиїзний», він незрозумілий за межами вашої країни. В цілому ж вихід для вашої кінематографії я бачу в залученні іноземних інвесторів та продюсерів і в якнайширшому розвитку спільного виробництва між українськими режисерами та кінематографістами решти світу.