Син людський - рецензія на фільм Страсті Христові

Увійти через
Реєстрація
 
Син людський
 
Фільм "Страсті Христові"
Напередодні Великодніх свят у переповненому залі "Київської Русі" фільм „Пристрасті Христові" став свого роду причастям. Важко передати враження від перегляду. Та і не перегляд то був, скоріше - емоційно-релігійний досвід.
Мел Гібсон вже дев'ять років як не приміряв на себе режисерські облаштунки. Але нерозмінений досвід „Хороброго серця" став неаби як у пригоді. Глобальна підготовка до фільму, матеріали до якого Гібсон почав збирати ще у 1992 році, також далася взнаки. Оригінальний і природній крок до озвучення „Пристрастей Христових" арамейською мовою - вже одне, заради чого варто переглянути фільм. Спочатку Гібсон планував взагалі не давати субтитрів - „нехай події та гра акторів говорять самі за себе", але потім пішов на уступки, дозволивши субтитри. При чому, як виявилось, субтитри аж ніяк не псують фільм. Проте наскільки сильний ефект, коли у розмові з Понтієм Пілатом Ісус Христос переходить на латину.
Тінь „Хороброго серця" в деяких елементах зіграла проти фільму. Джон Дебні, композитор оригінальної звукової доріжки до фільму добряче наслухався Джеймса Хорнера. Деякі елементи нагнітання та напруження, особливо на початку фільму, звучали дуже вгадувано. Не знаю, чи це трейдмарк Гібсона, але: рух постатей (Сатани, Діви Марії) за спинами, замахи молотка (меча у варіанті „Хороброго серця"), моменти тортур, властиві сповільнення у світлі факелів виглядали знайомими.
За виключенням декількох епізодів, не покидало відчуття, що „Пристрасті Христові" свого роду „інді" фільм. В першу чергу, завдяки маловідомому кастінгу (за виключенням Белуччі). Навіть Джеймса Кавізела, виконавця ролі Христа, з видозміненим носом за перемальованими очима з блакитних на карі, було важко впізнати. Незважаючи не те, що Марію - матір Христа, грала мало не однолітка Кавізела, у фільмі цього помітно не було. Тоді як творцям вдалося передати всю глибину трагедії, самопожертви та любові матері і сина.
Було пару речей, які викликали доволі контроверсійні почуття. В першу чергу - це попсові і далеко не канонічні вставки, в т.ч. анімовані, із Сатаною в стилі "Володаря кілець". Далі, основний фарисей виглядав якось вже зовсім по-слов'янськи. А ситуація з Іудою, в частині „діти-демони" хоч і зрозуміла за змістом, але напевно не зовсім така, яку хотілось побачити.
Не покидало побоювання, аби творці фільму не переборщили, внісши у самодостатню канву Евангелія елемент недоречного пафосу. Але, дякувати Богу, навіть заповнені сюжетні прогалини внесли у фільм те особливе, що додало фільму достойної художньої цінності та релігійної цілісності.
Візуалізація воскресіння у фіналі носила навіть якийсь універсально-буддистський характер.
Особлива увага у фільмі була приділена нелюдським тортурам, через які довелося пройти Христу. Деталізація страждань вражає і приголомшує.
Усталений канонічний образ Христа, як у ремінісценціях впродовж фільму, видозмінюється до образу мученика з пошматованною плоттю та гематомами на закривавленому обличчі. Наконечники батогів, якими шмагають Христа, впиваються у тіло, між ребра - таке видовище не і із легких. Так само як і шлях із хрестом на Гогофу і, власне, розп'яття. Не дивно, чому після перегляду було віддчуття подавленості. Розум зробив те, що відбувалося на екрані реальним. Звідси і відчуття тягаря і цим пояснюється невимовна тиша, яка стояла у залі.
Біль і страждання Христа, боротьба і протистояння останнім спокусами у „Пристрастях Христових" зробили свою дидактичну функцію - наповнили душу і серце співпереживанням, вірою, очищенням і любов'ю.
Потужний і достойний фільм. І особливо приємно за Мела Гібсона.
З Великодніми святами!
Рецензія на фільм Страсті Христові 0  
Alive 09 січня 2006
Коментарі
 
Ім’я
30 квітня 2017
Ваш коментар
Яка вода?
 
суха
мокра
зибуча
тверда
Квадратна
залізна

Підписатися на обговорення
РуСя ;)
РуСя ;) 20 травня 2010 18:12
Фільм,  після якого не можеш оговтатись, бо думки ріжуть голову, а серце ще довго не перестає битися в пришвидшеному темпі. Так ніби ти сам побував в тілі Ісуса і переніс ці всі муки на собі. Через страсті Ісуса - Мел Гібсон хоче показати ідею фільму. Всі події розгортаються навколо розп’яття Христа , це є головна подія, основна лінія, до якої приплітаються маленькі сюжетні лінії – вкрапленнями спогадів, коли Ісус згадує –своє дитинство, юність, розмова з учнями. Дивлячись знесилено на Петра – Ісус ніби передає йому свої думки – спогади, згадує як зарікався Петро: «я ніколи не зраджу тебе , готовий страждати і померти за тебе»  , Петро падає і безсилений – його тіло роздирає жадібний крик, плач – він тікає…тікає від самого себе…
Страждання, біль,кров ,музика – все додає сили, додає звуку, потужності і відчуттів.
Страждання одної людини, яка хотіла врятувати світ, Ісус теж боявся і спочатку просив Бога пронести цю чашу мимо нього , але потім – він прийняв, прийняв волю свого Отця.
Сила – яка веде його… по дорозі він падає, але ця сила піднімає його – сила його духу, його віри, яку не здатна зломити ні людська злість, ні жорстокість, ні людські знущання і тілесні муки. Ця дорога Ісус – це є символіка, це дорога нашого життя. Ісус показав нам як ми маємо жити і як маємо йти по дорозі. В ньому не було ненависті , в ньому не було жорстокості і нарікання на свій хрест, на свою долю. Так і в житті – ти йдеш, кожний поворот принесе щось таке, чого ти не очікуєш, можливо це буде бо
Рейтинг повідомлення: 0
 
Оцінка автора
9 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 3