Червоний горобець. Епізод другий. Атака клонів
Для кіноглядачів зі «стажем» не є таємницею, що навіть у всесвітньо відомих режисерів з багаторічним досвідом роботи та визнанням зі сторони як глядачів, так і критиків бувають невдалі фільми. Але якось дивно, що багатьох відомих режисерів майже одночасно (у другій половині 2010-х), що називається, «накрило». Наприклад, Рідлі Скотт зняв нуднющий фільм «Усі гроші світу», перед цим знявши передсмертний «Заповіт» для франшизи «Чужі»; Крістофер Нолан видав на-гора шизофренічні «Interstellar» та «Дюнкерк»; Стівен Спілберг «відзначився» «Великим дружнім велетнем», «Секретним досьє» та «Першому гравцеві приготуватися», які, крім красивого зовнішнього вигляду, більше немає за що похвалити.
Не оминула сумна доля і відомого французького режисера Люка Бессона, який колись подарував світові незабутні фільми «Леон» та «П’ятий елемент». Але під кінець 2010-х усе почало йти шкереберть – вийшов посередній фільм «Валеріан та місто тисячі планет», який, незважаючи на красиві спецефекти, провалився в прокаті, увігнавши студію Бессона «EuropaCorp» у ще більші борги. Але справжній режисерський провал Бессона був ще попереду. Зустрічайте, фільм «Анна».
По сюжету, надворі кінець 1980-х. Молода дівчина на ім’я Анна Полятова живе в Москві разом зі своїм хлопцем-наркоманом і подає заявки на вступ до лав КДБ. Хтось би запитав, чи радянській розвідці потрібні були такі кадри, але у фільмі її беруть на службу, і Анна стає професійним убивцею. Щоправда, просто плисти по течії та виконувати накази керівників вона не хоче…
Коли кінороби створюють фільми про шпигунів та протистояння розвідок різних країн (наприклад, США та СРСР, як в «Анні») у них є три шляхи, якими вони можуть піти при написанні сюжету: перший - це максимальне наближення до реальності, як у фільмі «Tinker Tailor Soldier Spy», де життя розвідника подано не як романтика з шикарними костюмами, дорогими автомобілями та жінками-красунями, а важка, дещо буденна, сповнена небезпек робота, де має значення хитрість та стратегія; другий шлях – це повний відхід від реалізму і романтизація діяльності розвідки, де упор робиться на перестрілки та погоні, однак зберігається певний серйозний тон, як у деяких фільмах про «Джеймса Бонда; ну і третій шлях – це створення пародії на фільми про «Джеймса Бонда», як, наприклад, в «Остіна Пауерса». Люк Бессон явно пробував піти по другому шляху, але з його відношенням до справи йому слід було вибрати третій.
«Анну» просто неможливо сприймати всерйоз – без сміху не вийде спостерігати за тим, як тендітна дівчина, вчорашня наркоманка та грабіжниця легкими ударами вирубає цілий натовп накачених чоловіків, робить точні постріли, навіть не цілячись, та водить за носа як своє, так і вороже керівництво. Але якщо фільми про «Остіна Пауерса» чи «Казино Рояль» (1967) щиро хотіли розсмішити глядачів своєю недолугістю, то Бессон хотів явно не цього (вдалих жартів у фільмі майже немає). Він хотів зняти суміш свого старого фільму «НікітА» (1990) та «Атомної блондинки» (2017). Але замість цього у нього вийшла суміш «Червоного горобця» (2017) та російського «Коду апокаліпсиса» (2007). Тільки якщо «Горобцеві», незважаючи на свою тупість, вдалося замилити очі критикам та непогано виступити в прокаті, то «Анні» провернути вдруге той же трюк не вдалося. Мабуть, минуло замало часу.
Витягнути «Анну» зі сценарної ями могли б видовищні перестрілки, погоні та стилістика 1980-х. Вже згадана «Атомна блондинка» з аналогічним бюджетом з цим прекрасно справилась. Але в «Анні» банально немає на що дивитись, бої не вражають і навіть не запам’ятовуються, якщо не рахувати дурацьку перестрілку в ресторані, якою хвалились творці фільму під час рекламної кампанії. А стосовно стилістики… Емммм… У Москві 1987 року на кожному кроці їздили іномарки, були банкомати, а в бідних родинах були ноутбуки? Бессон вирішив, що так. Ну, а якщо в нього просто не вистачало грошей на хороших консультантів та пошук відповідних міських вулиць, то чому було не перенести час дії фільму в 2019 рік?
Акторський склад – це окрема тема для розмови. Ні, самі актори зіграли непогано, враховуючи увесь ідіотизм, який був у сюжеті. Але просто диву даєшся, як у цей цирк вдалося заманити таких хороших акторів, як Хелен Міррен (КГБістка Ольга), Люк Еванс (КГБіст Алекс) та Кіліан Мерфі (ЦРУшник Леонард). Звичайно, в них і раніше були неоднозначні ролі, але це вже занадто. Куди цікавіше, що в даному фільмі засвітився російський актор Саша Петров, який прославився фразами «Ета наша зємля» та «Ви знаєтє Руса» у фільмі «Тяжіння» Фьодора Бондарчука. В «Анні» він зіграв невеличку роль нареченого-наркомана Анни. Мабуть, Петров так зрадів, що Бессон взяв його до себе, що навіть не пікнув режисерові про те, яку фігню той знімає. Але ще цікавіше – це російська модель Олександра Лусс в ролі Анни. Бессон вже став об’єктом насмішки через те, що регулярно і бездумно пропихає на головні ролі своїх дружин і коханок у фільмах, де він є режисером чи продюсером, і що сталося з Вайнштейном його не хвилює. Лусс як актриса дебютувала в попередньому фільмі Бессона про «Валеріана», правда там у неї роль була другорядна і повністю закрита за комп’ютерною графікою. І брати дівчину без акторського досвіду на головну роль – досить суперечливе рішення. Але, об’єктивно кажучи, Лусс зіграла пристойно, принаймні в українському дубляжі не видно якихось серйозних промахів з її боку. Та й сама вона, що вже казати, вродлива, а голубизні її очей позаздрить небо в ясну погоду.
Що ж маємо в цілому? А маємо ми третьосортний бойовичок з ідіотським сюжетом, слабенькою постановкою та нецікавими перестрілками та бійками. Якби «Анна» вийшла у 1980-х чи хоча б 1990-х це ще можна було б зрозуміти – тоді були інші часи і подібну дурню ще можна було нормально сприймати. Але коли у 2019 році це подається з серйозним обличчям, без якоїсь винахідливості в постановці, то фільм викликає лише відторгнення. У 2014 році, коли Бессон випустив свій успішний фільм «Люсі», один кінооглядач сказав, що цим фільмом режисер досяг логічної вершини свого творчого розвитку і далі рухатися можна тільки вниз. На жаль, поки що ці слова справджуються.
