Приїхали...
Тема контакту людства з позаземними істотами віддавна будоражить фантазії митців з усього світу. Їй присвячені сотні фільмів, книг, комп’ютерних ігор та інших… емммм…. творів мистецтва. І саме їй присвячений фільм «Прибуття» канадського режисера Дені Вільньова.
Інтерес до фільму в автора цієї рецензії не виник сам собою. «Прибуття» було високо оцінене як критиками, так і глядачами, фільм був номінований на купу престижних нагород, зокрема і Оскарів, зібрав непогану касу… Та й взагалі, фільм назвали мало не одним з найкращих науково-фантастичних фільмів в історії кінематографу. На додачу перед цим Вільньов зняв неперевершений кримінальний трилер «Сікаріо». Ну, як же не подивитися «Прибуття»? І як же після настільки завищених очікувань не відчути один з найбільших обломів від перегляду фільму? Одразу попередження – в рецензії присутні розкриття сюжету, але без них неможливо пояснити, чому «Прибуття» – дуже поганий фільм.
Отже, жила собі на світі перекладач/лінгвіст доктор Луїза Бенкс у виконанні Емі Адамс. Нікого не чіпала, викладала в університеті. Аж тут прилетіли з космосу і приземлились в кількох точках Землі якісь незрозумілі кораблі. Дизайн у кораблів цікавий: якщо глянути з одного боку – вони схожі на курячі яйця, а якщо поглянути з іншого – на відірвану шапку грибів. Прилетіли, значить, застигли в парі метрах над землею і більше нічого. Немає ніяких тобі контактів з людьми, наприклад зрозумілих сигналів на супутники. Земні вчені і військові не стали чекати з моря погоди – зразу погнали до кораблів, поставили поряд з місцями дислокацій кораблів прибульців наукові табори, вже і в кораблі проникають і ніби якісь контакти пробують встановити.
І в цей час до Докторші Бенкс. прибуває «Останній король Шотландії» (або «Пес-привид») Форест Уїтакер у формі військового і каже, що порозумітися з прибульцями не виходить, «по-нашому» вони не балакають, лише видають якісь потойбічні звуки, схожі на бурчання в животі. А Докторша, по ходу, єдина на планеті може розшифрувати загадкову мову інопланетян. Чому саме вона – таємниця дірявого сюжету. Мабуть, розгадала загадкову мову Азарова. І то нічого, що американські спецслужби мають власний штат із сотень лінгвістів і дешифраторів, на яких щороку тратять пристойні бюджети – байдуже, треба брати цивільного і лише Докторша Бенкс може допомогти. В помічники їй дають якогось чувака у виконанні Джеремі Ренера, який потрібен Докторші і сюжету фільму, приблизно як зайцю стоп-сигнал. Вся ця тусовка прибуває до одного з кораблів, який завис десь над Америкою. Одягнувши дивакуваті скафандри і залетівши всередину на якомусь магічному повітрі, земляни нарешті бачать інопланетян – ті стоять за величезним склом у якомусь тумані.
Зовнішній вигляд інопланетян – це щось з чимось. Перша їх поява викликала асоціації з лавкрафтівським Ктулху, але протягом перегляду стало зрозуміло, що це звичайні людські руки, але зафотошоплені – збільшені в розмірах, видовжені, зафарбовані в чорний колір, додано один палець. Але все рівно, це пара рук, в тумані навіть видно обриси «власника». Невідомо, як творці фільму придумали такий вигляд інопланетян, але завдяки наявності диму можна припустити, звідки прийшло натхнення.
Інопланетяни далі бурмочуть щось незрозуміле, але Докторша пише на табличці пару слів і показує прибульцям. Ті, виявляється, також письменні, і пишуть на своєму склі якісь незрозумілі каляки-маляки. Чому технологічно розвинені прибульці, які можуть побудувати космічні кораблі, що здатні на міжзоряні подорожі не могли розшифрувати бодай одну з людських мов і сконстатуватися з людьми через космічні супутники та встановити більш толковий контакт – неясно. Ну, гаразд, говорити по-людськи ви не можете, але розшифрувати і написати людські літери вам релігія не дозволяє? Крім того, фільм не пояснює, яким чином Докторша розшифровує мову інопланетян.
Але далі страсті починають накалятись – в процесі чергового контакту Докторша перекладає чергову фразу інопланетян як «виберіть зброю». Оскільки інформація про результати контактів зразу розходиться по світу, все людство починає невдоволено бубніти. Докторша, правда, виправдовує інопланетян, мовляв, їх мова складна і фраза може мати інше значення. Так, може, треба було відразу озвучити це «інше значення», а не ставити під загрозу перший контакт людства з позаземною цивілізацією. Ось що буває, коли до настільки відповідальної роботи залучають непідготовлених ідіотів зі сторони.
Найбільше від отриманої інформації зриває дах китайцям. Їхній генерал армії ставить інопланетянам ультиматум – «забирайтесь геть або жахнемо по вас ядерною зброєю». Невідомо, чи цей вискочка вчив історію людства, і чи знає, що бувало, коли з колонізаторами пробувало воювати менш розвинене в плані техніки і озброєння місцеве населення. Що як цей контакт з інопланетянами – єдина надія людства? В принципі, і серед американців знаходяться недоумки з числа військових, які, ігноруючи наказ, закладають в корабель прибульців вибухівку. Мабуть, прагнуть решту життя провести за гратами. Правда, вибух кораблю не шкодить, а Докторша таки взнає від інопланетян, навіщо вони приперлись на Землю за тридев’ять галактик.
А тепер тримайтесь за стільці! Виявляється, за допомогою своєї унікальної мови, інопланетяни бачать майбутнє. Так вони побачили, що в майбутньому (через пару тисяч років) люди допоможуть цим інопланетянам вижити. Тому й прибули на Землю, щоб попередньо навчити людей своєї мови, а також допомогти вирішити внутрішні проблеми людства. Вже на цьому сюжетному ходу з’явилась підозра, що сценарист прийняв усі препарати, перечислені головним героєм «Страху і огиди в Лас-Вегасі». Отже, оскільки інопланетяни бачили майбутнє, то добре знали (ну, мали знати, якби у фільмі була логіка), хто такі люди, що вони собою представляють, яка їх природа, особливості спілкування… Але їхнє прибуття для контакту з людьми аналогічне тому, якби людина прийшла на екзамен з української, не знаючи жодної букви алфавіту.
Але якщо ви гадаєте, що сюжетна дурня на цьому скінчилась – ви помиляєтесь. Треба ж іще втихомирити китайського генерала. Далі – увага! Для цього інопланетяни надсилають Докторші видіння з мирного майбутнього, де сам китайський генерал говорить Бенкс, яку фразу вона має сказати йому з минулого (нашого теперішнього), щоб той не пальнув по інопланетянах (це передсмертна фраза його покійної дружини). І вона дзвонить генералу, говорить цю фразу, той розчулюється і відміняє запуск ракет. Відчуйте усю космічну геніальність і, головне, правдоподібність даного сюжетного ходу! Уявіть, якби автор цієї рецензії побачив в кінці 2013-го року видіння з початку 2014 року, що Росія нападе на Україну, і, щоб запобігти цьому, передзвонив Путіну, сказав йому, що перед розлученням дружина назвала того козлом, і через це ВВП передумав би вводити російські війська в Крим і на Донбас. Оце був би номер!
А закінчується «Прибуття» серією незрозумілих видінь чи то майбутнього, чи то минулого, про які вже йдуть обговорення в Інтернеті серед кіноестетів, але про них вже й говорити не хочеться.
Що тут ще додати? Фільм довгий і до біса тягучий. Це такий режисерський стиль Вільньова – подавати події поступово, неспішно. Але якщо в фільмах «Сікаріо» або «Ворог» є сюжет і це сприяє нагнітанню сюжетної напруги, то з «Прибуттям» цей номер не проходить. У фільмі, який позиціонується, як серйозна наукова фантастика немає логічного сюжету. Видовищних сцен, які б розбавили нудну оповідь також немає – це не бойовик.
При чому, практично усе у фільмі подано без тіні гумору і самоіронії. Усі ходять із серйозними пиками, наче ось тут і зараз підіймаються питання створення всесвіту. Візьміть фільм «На межі майбутнього» - там теж є дірявий сюжет, але творці фільму це розуміли і збагатили фільм гумором, завдяки якому фільм приємно дивитися. Навіть у іншому фільмі під назвою «Прибуття» режисера Девіда Туї була створена атмосфера трилера, коли головний герой не знає, хто з людей, яких він зустрічає – замаскований інопланетянин. А у Вільньова – лише порожнеча.
Фільм непоганий лише з технічної сторони – оператор вміє поводитися з камерою, навіть красиво відзняв сценку, де показано корабель прибульців: навколо зелене поле, гори, за які зачіпається туманець… Красиво. Ну, й візуальні ефекти пристойні.
Чесно кажучи, останній раз таке розчарування після перегляду фільму в жанрі наукової фантастики було після «Інтерстеллара» Крістофера Нолана. Та ж сама псевдонаукова єресь в купі з ідіотським сюжетом тільки помножена кілька разів. Мабуть, не варто режисерам кримінальних і драматичних фільмів лізти в наукову фантастику. Але коли подібні фільми отримують визнання і глядачів, і критиків хочеться крикнути на увесь всесвіт одне запитання: «Що з вами, в біса, таке, люди?!»
