Війна всередині
Фільми на тему відображення посттравматичного синдрому у ветеранів військових конфліктів – популярна тема в американському кінематографі. І це зрозуміло, адже США беруть участь у багатьох війнах, з яких повертаються люди поламані фізично і духовно. Правда, більшість фільмів на дану тему, як то «Дякуємо за вашу службу» (2017) або «Довга прогулянка Біллі Лінна…» (2016), розповідають про спроби колишніх військових адаптуватися до мирного життя, тоді як творці фільму «Man Down» (2015) вирішили сконцентруватися на психологічному аспекті даного питання. Можливо, це і є одною з причин, чому фільм був несприйнятий значною частиною глядацької аудиторії.
Оригінальна назва «Man Down» - фраза яку використовують військові, коли під час бойових дій поранено когось з їхній бойових товаришів. Аналогом цієї фрази в наших широтах, наприклад, є «У нас двохсотий!». Прокатники вирішили не мучити глядачів складними військовими термінами і переклали назву просто як «Війна». Вийшло трохи кострубато, бо фільм – не зовсім про війну.
Сюжет фільму розповідає про молодого військового Гебріеля Драммера. У нього є красуня-дружина, син, з яким у Габріеля дуже близькі відносини, та друг (і військовий побратим) на ім’я Девін. Гебріеля відправляють на війну в Афганістан, і, переживши там немало потрясінь, головний герой повертається додому, заставши рідне місто в руїнах…
Від фільмів, на зразок, «Man Down» потрібно відразу знати, що чекати, щоб не почуватися обдуреним – перед нами психологічна драма. Хоча розуміння цього факту відразу викриває те, що сценарист пробував подати, як неочікуваний сюжетний поворот. Оповідь фільму ділиться на конкретні епізоди, які скачуть взад-вперед по хронометражу. Сюжетного сумбуру в даному випадку не відчувається, але і певної продуманості історії сценаристові додати не вдалося. Історія Гебріеля ніби й глибока, філософська і житейська, але наче чогось бракує. Тим не менше, дивитися фільм цікаво. У фільмі можна виокремити основні епізоди: Гебріель у мирному житті, Гебріель на тренуванні, Гебріель на війні, Гебріель спілкується з військовим психологом, Гебріель бродить по постапокаліптичній Америці.
Акторський склад вийшов справді зірковим, але головну скрипку тут грає Шая ЛаБаф в ролі Гебріеля Драммера. Що б там не казали про психічний стан актора і про те, що кар’єра актора переживає не найкращі часи, але це не відміняє той факт, що грати актор справді уміє. І тут Шая прекрасно передав емоції поламаної війною людини, яка вже не здатна відрізнити фантазію від дійсності. Фінальна сцена, де Гебріель тримає в заручниках власну родину вийшла дуже сильною в емоційному плані саме завдяки виконавцю головної ролі. Джай Кортні, який бісив своєю присутністю у фільмах «Термінатор. Генезис» та «Міцний горішок 5», на диво, органічно вписався в «Man Down» в ролі Девіна. Кейт Мара (сестра Руні Мари) також непогано справилась з роллю дружини Гебріеля. Гаррі Олдман в ролі військового психолога, схоже, заскочив у цей фільм лише щоб трохи підзаробити, але зіграв нормально.
Перестрілки у фільмі є, вони в цілому непогані, але їх небагато. А ось з візуальної точки зору в «Man Down» є певні проблеми. Картинка у фільмі виглядає дешево, а пейзажі постапокаліптичної Америки – стильні, але явно плоскі. Схоже, що більша частина бюджету пішла на гонорари акторам, а ось на візуальній частині довелося економити. Фактично, фільм виглядає як продукт, який мав вийти відразу на телебаченні. Тому незрозуміло, навіщо його пропхали в широкий кінотеатральний прокат, де він з тріском провалився. Канал «Netflix» прийняв би даний фільм з розпростертими обіймами.
В цілому, з «Man Down» вийшов досить незвичайний фільм в жанрі психологічної військової драми. Фільм варто подивитися, але тим не менше він може сподобатися далеко не всім.
