Ярина Гаврилюк написал(а) рецензии

Один із найвідоміших романів Чарльза Діккенса екранізувався близько п’ятнадцяти разів. Чи може схожа затребуваність і популярність роману бути викликана тим, що попередні екранізації були невдалі?

Дебютна стрічка Отем де Вайлд вийшла чуттєвою, вишуканою, смішною, але, як і кожен первісток, недосконалою. Моментами сюжету не вистачає динаміки, а героєм – часу, аби остаточно закохати глядачів у себе, втім, такий багатообіцяючий початок може свідчити лиш про одне: ми ще почуємо про Отем де Вайлд, і не раз. 

Останнім часом дерев’яна лялька Піноккіо викликає неабияке зацікавлення серед різних кіностудій. Гільєрмо дель Торо створює анімаційний фільм «Піноккіо» для Netflix, Роберт Земекіс знімає кіноадаптацію мультфільму 1940-го року для Disney, а італійський режисер Маттео Ґарроне вже презентував свою версію цієї історії, яка слухняно слідує сторінками знаменитого роману Карло Коллоді, і, можливо, ілюструє його краще, ніж усе попередні екранізації. 

У своєму арсеналі нова стрічка Лі Воннелла містить достатньо моторошних моментів, щоб налякати, достатньо несподіванок, щоб тримати у напрузі, і достатньо сенсу, щоб називатися звичайним фільмом жахів. 

Новий погляд на історію чи то розбійника, чи національного героя - Неда Келлі, пропонує нам Джастін Курзель, режисер, в арсеналі якого вже є номінація на "Золоту пальмову гілку" за стрічку "Макбет" та Приз міжнародної асоціації кінокритиків за "Снігове місто". Та чи правдивою є "Правдива історія банди Келлі", і що нового вона може розповісти про легендарного австралійського бушрейнджера? 

1917 рік, Перша світова війна. Двоє молодих капралів отримують завдання доставити важливий лист капітану МакКензі. Аби виконати його, героям доведеться засвітла перетнути територію противника, пройти крізь гори тліючих трупів і щурів, не потрапивши на очі противнику. Якщо вдасться, більш ніж півтори тисячі солдатів збережуть життя, якщо ж ні — вони, ймовірно, загинуть. Сем Мендес запрошує вас приєднатися до цієї небезпечної подорожі. Ви готові?

Прихильники роману Василя Шкляра давно мріяли побачити втілення «Чорного ворона» на екрані, але мрія їх здійснилась тільки через десять років. Оглядаючись на історію українського кінематографу, можна з впевненістю сказати, що відтермінування пішло на користь екранізації, адже за цей час вітчизняне кіно добряче розвинулось. Можливо, для досягнення кращого результату варто було зачекати ще десять років, сподіваючись, що за цей час режисери натренуються на інших фільмах, і «Чорний ворон» не стане експериментом. Тільки-от віра в те, що досвід врятує українське кіно, гасне з кожною другою прем’єрою. 

«Ціна правди» Аґнєшки Голланд – це гнітюче, незручне й болюче кіно. Його не захочеться дивитися на дозвіллі, його не хочеться дивитися взагалі, але варто бачити кожному. Воно запалює бунтарський дух і водночас обеззброює страхом перед жахливою реальністю. Не страшно, якщо після перегляду закортить сховатись від яскравого світла кінотеатру, щоб ніхто не побач ваших сліз. Це означатиме, що історія Ґарета Джонса знайшла гідне втілення в кінематографі, що не може не тішити, бо ж він, як ніхто, на це заслужив. 

Деякі критики уже встигли охрестити сиквел «милим, але зовсім не обов'язковим продовженням». І з ними можна було б погодитись, але очі дітлахів, котрі вишикувались в чергу перед залом задовго до початку сеансу, говорять про протилежне. Для них «Крижане серце 2» було очікуваним, неминучим і, звичайно ж, обов'язковим мультфільмом.

Фільми про гонки володіють однією дивовижною властивістю. Вони переносять глядача із залу кінотеатру за кермо спортивної машини, розжарюючи його нерви, немов шини автомобіля, а тіло змушують потіти і рухатися в різні боки при кожному ризикованому повороті. Останньою стрічкою, що викликала подібний ефект, була спортивна драма Рона Говарда «Гонка» (2013), але, здається, у неї з'явився гідний конкурент.