Молодість-44: Почати з льоху

У будь-кого явища є як мінімум дві сторони: офіційно-парадна та її спід, щоденно-робочий, який, і є його справжньою суттю. Ця теза абсолютно справедлива і по відношенню до таких публічних заходів, як кінофестивалі. Цього разу нам здалося більш цікавим відкрити 44-1 Київський Міжнародний кінофестиваль «Молодість» не з червоної доріжки та офіційної церемонії з роздачою перших призів (про це напишуть і без нас), а одразу з його робочих буднів. Відкриття це виявилося вельми неочікуваним та парадоксальним, але за цими парадоксальністю і неочікуваністю проглядається свідома (хотілось б вірити) концептуальна задумка програматорів фестивалю. І парадоксальність ця полягає на тому, що 44-та «Молодість» почалася в підвалі.

Справа в тому, що першим фільмом фестивалю, запропонованим на суд професійної (нехай і дуже малочисельної в той відносно ранній суботній ранок) публіки, став документальний фільм австрійця Ульріха Зайдля «В підвалі», який рік тому відвідав Київ і представив публіці свою монументальну трилогію «Рай» та однойменну виставку в Мистецькому Арсеналі.

«В підвалі» - повернення Зайдля до жанру документалістики, який і приніс йому світову відомість, після згаданої трилогії. Для кращого розуміння стрічки варто знати, що підвал (на думку самого режисера, якому не довіряти в цьому питанні немає жодних підстав) для австрійців – це місце, де вони іноді проводять більше часу, ніж у вітальнях та спальнях власних домівок, місце, де вони проводять свій вільний час, місце, що є віддзеркаленням їхніх особистостей: їхніх захоплень, пристрастей та мар. Структура стрічки проста, як кути тих будинків, в яких ці підвали знаходяться: ми бачимо низку героїв, які розповідають – і демонструють – нам свої підвали. Один з персонажів володіє тиром, в якому він співає улюблені оперні арії і дискутує з відвідувачами про расизм та іслам; інший віддається нестримному (вродженому) пияцтву в колі друзів по духовому оркестру та манекенів в есесівській формі, але більшість персонажів використовують свої підвали для сексуальних втіх, до того ж переважно девіантного характеру (садомазохізм у всіх його проявах і таке інше). А авторське послання стрічки міститься в першій її сцені (мужчина прискіпливо спостерігає за такою гігантського удава на нещасного білого хом’ячка і в сцені останній (оголена жінка намагається вмоститися в маленькій клітці з садомазохістського арсеналу). З одного боку, ми бачимо безпристрасного вуайєриста, з іншого ж – жертву, яка опустилася і не здатна вирватися з сітей, які її оплутали. То ж стрічка Зайдля – це і страшнувата картинка сучасного австрійського суспільства (уявляється, що в цій його іпостасі вона буде вельми корисною сучасному українцю для усвідомлення, що у Європи є тільки блискучий рекламний фасад), і потужна метафора, яка перетворює підвал в місце, де чаїться пітьма, різноманітні страхи та прірви, які криються в людині.

І якщо показу сексуальних девіацій у фільмі Зайдля присвячено близько 50 відсотків екранного часу, то дослідженню людської сексуальності в режисерській версії «Німфоманки» Ларса фон Тріра віддано весь екранний простір. Безумовно, ці стрічки різняться вельми відчутно – і жанрово, і манерою розповіді, і самим підходом до дослідження людських сексуальних прірв – але в самому співположенні їх в рамках першого дня «Молодості» вбачається умисел її організаторів, який – можливо – віддзеркалює їхні власні уподобання та настрої. В цьому ще більше переконує і те, що ї другий день для акредитованої на фестивалі преси почався зі стрічки «Все ламається» шведського режисера(-ки) на ім’я Естер мартін Бергсмарк (є певні труднощі з визначення його статевої приналежності), присвяченій історії пристрасного кохання хлопця-гетеросексуала Андреаса та андрогіна Себастіана та самовизначення останнього… То що ж це: гра випадковостей чи все ж умисел? Чи погляд (нехай і суб’єктивний) на стан сучасного світового кіно? Якщо вірне останнє, то метафоричний підвал Зайдля ще похмуріший, ніж здавалося.