Молодість. День шостий

Поки правоохоронні органи розслідували підпал кінотеатру «Жовтень», а дирекція кінофестивалю проводила брифінг з приводу ситуації, що склалася, глядачі жили в паралельному всесвіту, де тривала програма 44-ї «Молодості». Трохи зневірившись в учасниках повнометражної програми, у цей день я вирішив відвідати покази інших секцій. Першим переглянутим фільмом стала документальна стрічка «Нехай твоє радість триває».

Цей фільм - експеримент, який візуалізує відому приказку про те, що вічно можна дивитися на три речі, одна з яких - як інші люди працюють. Основну частину екранного часу займає демонстрація величі механізмів, створених людиною, а точніше, їх незримого симбіозу. У довгих статичних кадрах відображена робота машин, що по-справжньому заворожує. Здається, що вони створюють свою окрему історію. Розмірені ритми агрегатів задають певний тон, який раптово переривається присутністю незримих тіней - тих людей, які контролюють весь виробничий процес. Втім, хто кого контролює - питання невирішене. Як тільки люди починають говорити (читай - скаржитися на своє становище), індустріальний флер розсіюється, і тут починаєш помічати, які ці діалоги неприродні. У цьому і проблема - фільм насамперед про людей, але насолоду отримуєш тільки в сценах, де слів немає.

У виборі другого кандидата виникла деяка заминка, оскільки всі сеанси в кінотеатрі «Жовтень» в силу очевидних причин скасували. Зовсім випадково вдалося дізнатися, що покази секції Sunny Bunny перенесли в «Кінопанораму», так що запланований перегляд картини «Ще трохи, мерзотники» все-таки відбувся.

Героїня стрічки – сучасна 18-літня дівчинка Женя, не обтяжена соціальними зобов’язаннями. Вона живе звичайним життям юної провінційної дівчини: любить танцювати, зустрічається з хлопцями, вчить подруг цілуватись. Загалом вона не відрізняється від тисячі інших дівчат. Окрім одного: дівчинка Женя – насправді хлопчик.

Якщо гомосексуальність в нашій країні засуджують і зневажають, то тему трансгендерності, здається, навіть бояться піднімати. Розбіжність соціальної та біологічної статі - явище неоднозначне і вкрай складне, тому зачіпається воно неохоче. Мадіна Мустафіна в другий раз знімає людей, чиї життєві історії разюче вибиваються із норми. У дебюті це була семирічна дівчинка, бездомні батьки якої живуть всією сім'єю в лісі. Тепер - Женя, яка народилася хлопчиком, але абсолютно впевнена в тому, що це помилка природи, і насправді вона - дівчинка. Режисер не розмінюється художніми прийомами, діючи за принципом максимальної близькості до героя. Камера знімає Женю вдома і на вулиці, на самоті і з друзями, під час бурхливої ​​ночі і на операційному столі. Поступово з побутових подробиць промальовується образ сильної людини, яка замість того, щоб страждати, воліє вперто йти далі, крізь усі перешкоди та умовності.

Женя - персонаж цікавий, який навряд чи продемонструє глядачеві весь внутрішній світ транссексуалів, але частково завісу таки підніме. Можливо, когось налякає нецензурна лексика і безліч неоднозначних сцен, але на те й потрібна документалістика, щоб говорити правду. Навіть таку приголомшливу.