Молодість. День другий
Так уже вийшло, що першим фільмом усього фестивалю (не враховуючи фільму-відкриття) для мене став учасник із секції Sunny Bunny. Андрій Халпахчі - дуже смілива людина, яка зуміла у відверто гомофобній державі організувати масштабний культурний захід, присвячений проблемам ЛГБТ. Цього року програма як ніколи різноманітна: в секції представлені одразу 18 фільмів. Для акредитованої преси «Сонячний зайчик» розпочався з претендента від Швейцарії на премію «Оскар» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» - фільму «Коло».
Мережа, заснована навколо часопису Der Kreis на початку 1940-х років, була єдиною організацією для геїв, що пережила нацистський режим. У повоєнні роки вона переросла у всесвітньо відомий підпільний клуб. Фільм оповідає історію кохання, що тривала десятиліттями, залишаючись табуйованою в суспільстві, та показує надихаюче самоусвідомлення та відвагу цієї пари.
«Коло» - це справжній кінематографічний гімн ЛГБТ-спільноти, який демонструє всі ті страждання, які доводиться переживати людям нетрадиційної орієнтації. Головні герої фільму долають не просто осуд суспільства, а тотальну заборону і гоніння. За часів нацизму гомосексуалізм розглядався як кримінальний злочин, представників меншин заарештовували, а іноді й позбавляли життя. Ернст і Робі - реальні люди, які зуміли пройти крізь усі перешкоди і добитися першої для Швейцарії реєстрації одностатевого шлюбу. Фільм - це спроба за допомогою кінематографу інтерпретувати події того часу. Без спекуляцій на людських емоціях розповісти історію унікальної пари, паралельно показуючи становлення не менш унікального клубу, який залишався останнім притулком надії для одностатевого кохання. Фільм особисто представили прототипи головних персонажів і залишили незабутнє враження.
Крім Sunny Bunny, цього дня також відбулося відкриття секції студентських фільмів. Цього року на «Золотого оленя» претендують 27 робіт від студентів кіношкіл з усього світу. У зв'язку з накладками по графіку мені вдалося подивитися тільки 3 роботи, усі - українські. Кожна з них трохи кульгала з точки зору технічного виконання, що можна виправдати елементарними міркуваннями бюджету, але порадувала різноманітністю думки. Особливо виділю роботу «"Вперед діти вітчизни" Сповідь», що створила портретну замальовку нетривіальної людини. Володимир Кальненко - художник-живописець, який був визнаний в Петербурзі, але по поверненню на батьківщину став вигнанцем. Короткометражка цікава насамперед не формою, а змістом, тобто роздумами головного героя.
Після перегляду третьої частини блоку, фільму «Обличчя», який в черговий раз намагався передати велич нашого Майдану, з сеансу довелося піти, аби встигнути на австрійську драму «Тріщини в бетоні».
Провівши 10 років у в'язниці, Ертан виходить на волю зламаним і намагається повернутися в суспільство. 15-річний Мікаіл присвячує весь свій час вечіркам, наркотикам і мріям про кар'єру репера. Ертану потрібен Мікаіл. Мікаіл не знає Ертана. Реальність буде жорстокою до них обох.
Найважливіше в фільмах соціальної спрямованості - це емоційний вплив на глядача. У стрічці промальовується образ прихованого від очей туриста Відня, де замість фальшивого модерну і глянцевих вулиць - проституція, наркотики, емігранти і тотальне знищення моралі. Сюжетно фільм Умута Дага залишає бажати кращого, оскільки спекулює на жалості до знедолених верств суспільства, але за зовнішньою простотою ні-ні, та й проглядається гостра соціальна проблема, що виходить далеко за рамки Австрії. Реалії цього світу такі, що людині, яка одного разу оступилася, не дають можливості жити нормальним життям. Вовчі закони - або повернися туди, звідки так довго намагався вибратися, або змиритися з тим, що існуєш, а не живеш. Реалізувати ідею можна було вишуканіше, але емоційну планку фільм таки втримав.
Завершенням другого конкурсного дня став ще один претендент на премію «Оскар» - бразильський фільм «У його очах», що відкриває секцію Sunny Bunny для широкої аудиторії.
Леонардо – незрячий підліток, що прагне більшої незалежності від батьків. Разом із найкращою подругою Джованою вони мріють про подорожі за кордон та про перші поцілунки. Із появою нового однокласника Ґеба між підлітками спалахують нові почуття, що змушують друзів переглянути свої плани.
Якщо «Коло» - це скоріше висловлювання на підтримку ЛГБТ, то «В його очах» - це спроба усвідомити саму природу гомосексуалізму крізь призму підліткового сприйняття. На перший погляд, поєднання проблеми одностатевого кохання з темою незрячих може здатися шокуючою, але за детального розгляду це видається дуже точним художнім прийомом, що роздмухує і без того потужну проблематику. Фільм не заглиблюється в тонкощі побудови колективу підлітків, досить широкими мазками малюючи глядачеві типовий клас середньої школи, в якому є необхідні для зіткнення характерів «поганці». Чого не скажеш про ключову для фільму історії кохання двох підлітків, яка виводить тему походження гомосексуальності на небувалий рівень. Навіть відсторонюючись від спрямованості стрічки, не можна не відзначити переконливість акторського дуету, який іноді навіть змусив засумніватися, де вигадка, а де реальне життя.
Сергей Задко 28 жовтня 2014
