Брати Альошечкіни: Ми вперше зіткнулися з 3D
З третього квітня екрани нашої країни підкорює перший український фільм жахів у 3D-форматі - «Синевир». Портал kino-teatr.ua відвідав прем'єрний показ, де і поспілкувався з режисерами проекту, братами Альошечкіними - В'ячеславом та Олександром.
- Це перший український фільм жахів у 3D. Розкажіть, як було знімати в стереоформаті, які складнощі виникли в процесі?
В'ячеслав:
Складнощів було дуже багато, тому що ми вперше зіткнулися з такою технологією. Взагалі, основна складність у виробництві проекту була саме з 3D. Перші дні, коли з нею зіткнулися, виникла велика кількість проблем. Це зовсім інша технологія створення, ніж в 2D. Нереальний обсяг нюансів, яких потрібно дотримуватися. Не можна було, наприклад, оператору сказати, що я хочу саме такий кадр, тому що його не зробити, враховуючи особливості стереоформату. Звичайно, до зйомки був підготовчий період, але під час зйомок з'являлися ще якісь деталі. Насправді, проект спочатку готувався в 2D, а вже набагато пізніше виникла ідея об'єму, ми познайомилися з хлопцями, які змогли допомогти нам з цим.
- Наскільки мені відомо, прем'єра неодноразово переносилася. Початкова дата була призначена на далекий 2012 рік. Що було причиною цих переносів?
В'ячеслав:
Юридичні проблеми, звичайно ж. У продюсерів були складнощі, не могли прийти до консенсусу. Фільм був знятий ще півтора роки тому, прокатники його продивилися, але через розбіжності проект ліг на полицю на невизначений термін. Слава Богу, у грудні 2012 року відбувся перший показ на ІІІ Міжнародному 3D-стерео фестивалі, на якому «Синевир» отримав Гран-прі в номінації «Найкращий ігровий фільм». Це дало поштовх, і ось, нарешті, у квітні 2014 ми домоглися виходу в широкий прокат.
- А який фінальний бюджет вийшов? Скрізь значиться сума під мільйон доларів.
Олександр:
Ні, насправді сума в межах 400 тисяч доларів. Так що реальна цифра перебільшена.
- Наскільки мені відомо, до цього фільму ви більше працювали з серіалами. І ось він, перший повнометражний фільм. Чи було складно перекваліфікуватися? Яка різниця між роботою для ТБ і для кінотеатрів?
В'ячеслав:
Це зовсім інший формат, тому й працювати доводилося інакше. І, зізнаюся, з повним метром працювати приємніше і цікавіше. Дійсно, тут ти відчуваєш, що від тебе залежить практично все. У серіалах свобода дій значно менша, наприклад, той же акторський склад ти не вибираєш, а працюєш з тим, кого вже призначили. А от у кіно ти до кожного кадру і до кожної сцени ставишся дуже трепетно, ніби пилинки здуваєш, прагнеш максимального результату.
- Як взагалі виникла ідея сценарію фільму?
В'ячеслав:
Насправді, сценарій Саша написав. Тому він розповість детальніше, від мене лише пара слів. Давно ще, з тих пір, як у нього донька маленька була, він розповідав їй казки, читав книжки...
Олександр:
Була книжка «Українські народні казки». Вона мені випадково до рук потрапила, але донька прекрасно засинала під неї. І була там невелика казка, трохи менше півсторінки. Ось там був звір, який завжди кричав: «Ау!» Ось саме ця казка дуже мене зацікавила. Що це за звук, звідки він, чому я раніше його в інших казках не чув? Вирішив пошукати інформацію, покопатися в даних. Виявилося, що це дуже цікава істота, якої немає ні в одній міфології, а у нас є. В Україні взагалі є досить обширна демонологія. Налічується до п'ятдесяти різних істот, а відомим став, на жаль, лише Вій, та й то завдяки Миколі Васильовичу Гоголю. Ось ми і вирішили прив'язати одну з істот до сценарію фільму.
- «Синевир» - це п'ятий фільм жахів у нас в країні. Причому попереднім був фільм «Тіні незабутих предків», у якому теж була схожа ідея, яка грунтується на Карпатах і групі студентів. Ви не боялися порівнянь?
Олександр:
Справа в тому, що коли ми закінчили «Синевир» п'ятого числа, «Тіні» тільки почали знімати. Як ми вже згадували, фільм просто лежав на полиці. Тому й Богдан (Юсипчук - заув. ред.) спочатку знявся у нас, а потім вже в Любомира (Левицького - заув. ред.)
- Наскільки мені відомо, цей фільм не проходив стадію пітчингу. Це дало більше можливостей для самовираження?
Олександр:
Так, цього не було. Це не державний проект. Допомогли особисті контакти з продюсерами, які й прийняли вольове рішення вкласти гроші в цей проект. Володимир Хорунжий (продюсер картини - заув. ред.) - та людина, яка забезпечила 99.9 % творчої свободи. Тиску не було, будь-яких втручань у режисуру теж. Нам дали необхідну суму, а далі справа тільки за нами. Та й конфліктів після зйомок, власне, теж не спостерігалося. Якщо щось не подобалося, ми досить швидко приходили до консенсусу. Так що «Синевир» вийшов саме таким, яким бачили його ми.
