Увійти через
facebook
 

Up in the air


Рецензія на фільм: Вище неба
Фільм Вище неба
Почну, напевно, із крамоли. Молодого канадського режисера Алана Рейтмана мені в певній мірі хочеться порівняти із Тарантіно. Обидва у своїй творчості намагаються провокувати (а якщо повезе – то і шокувати) публіку. Квентін досягає цього пересиченою епатажністю форми і, що головне, змісту, своїх «творінь». У Рейтмана це виходить не так ефектно, та й нішу собі він вибрав набагато скромнішу. Якщо б він просто знімав соціальну сатиру, то, можливо, і нічим не вирізнявся на тлі своїх колег. Потрібна була фішка. І він її знайшов. Там, де дев’ять режисерів із десяти зняли б надривну драму, він знімає комедію і романтику. Провокаційно? Достатньо, аби ним зацікавилися критики. Підтвердженням успішності вибраного курсу стала номінація «Джуно» на найкращий фільм. Пам’ятаю, коли я вперше переглянув цей фільм (а це було моє знайомство із Рейтманом), у голові відклалося пару стандартних фраз типу «ще один фільм про дивакуватих американців». Напевно, піонери впровадження політкоректності в кіно мали благі наміри, але навряд чи хтось із них уявляв що їх ідеї трансформуються у «шось такє». Потім на мене чекала більш рання стрічка режисера «Тут курять». І от тепер «В небо». Скажу чесно, таким темпом ще два-три фільми, я переймуся проблемами америкосів, як своїми власними. )))
Але давайте повернемося до «Неба». Не скажу що шедевр, але нарешті перший у списку, який дійсно зачепив. Чому? Фабула. Не читав першоджерела, тому важко судити про безпосередній вклад самих сценаристів, але результат вийшов просто чудовим. Сценарій, безсумнівно, головний козир фільму, і потихеньку вже починає збирати свої нагороди. Доволі показовим тут є факт, що роман Кірна був опублікований ще в далекому 2001р, а сценарій був готовий ще 6 років назад. Заради справедливості слід відзначити і ложку дьогтю, якою виявилася «любовна» лінія, якщо її так можна назвати.
Вибір Клуні на роль головного героя – в десятку. Навіть важко уявити, хто б міг підійти більш вдало. Особливо багато від нього не вимагалося: грати так, як він грає у переважній більшості своїх фільмів, тобто ніяк. На додаток, затяте холостяцьке кредо в житті зіграло на «ефект присутності». Багато епізодичних ролей виконали непрофесійні актори, які безпосередньо стали жертвою масових скорочень у Штатах. В такому підході були свої переваги і недоліки, але в цілому сподобалося.
Із інших плюсів картини слід відзначити просто блискучий діалог із Сіммонсом-батьком. Дуже сподобалася сцена візиту Райана до Алекс і фінальна сцена в аеропорту.
            Бажаю приємного перегляду!
П.С. На цьому все, пішов переглядати чергову серію «Офісу».
1
Тарас 20 січня 2010
Like

Ім’я:
18 жовтня 2019
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Вшанування пам’яті Маестро Вшанування пам’яті Маестро

Думки вслух кота Бублика

18 квітня 2010
The Lovely Bones The Lovely Bones

Думки вслух кота Бублика.

24 лютого 2010
The Hurt Locker The Hurt Locker

Думки вслух кота Бублика

30 січня 2010