Розумниця Гвінет Пелтроу

Я хоч і не відношу себе до пристрасних шанувальників Гвінет Пелтроу, проте мушу взнати - вся інтрига фільму тримається саме на її плечах. Метр Хопкінс грає роль своєрідної оправи тому діаманту, яким виявилась його співвітчизниця. Яскрава гра Гвінет Пелтроу у „Доказі" ще раз наводить мене на думку, що її шлюб із лідером „Coldplay" Крісом Мартіном пішов на користь обом:)

Фабула фільму досить проста. Кетрін (Пелтроу), дочка видатного математика (Хопкінс), крім надзвичайних здібностей свого батька успадковує і його психічні негаразди. Після його смерті вона намагається опанувати та ідентифікувати себе, розділивши світ уявного та реального. Їй на допомогу приходить колишній студент батька Хел (Джиленхол). Юнак впевнений, що незважаючи на параноїдальну неадекватність та графоманську маніакальність, вчений повинен був залишити після себе напрацьовані революційні відкриття у галузі математики, теорії ігор, тощо. І в руки допитливого шукача потрапляє робочий зошит із таким проривним матеріалом...

Декілька років тому роботу режисера Меддена "Закоханий Шекспір" було оцінено дуже високо - фільм отримав ключові номінації та ключові нагороди Оскара. За тим слідувала доволі блякла мелодрама „Вибір капітана Кореллі". І ось наступна спроба. У "Доказі" Меддсен робить ставку на мінімалістичність дійства та театральну стилістику. Так, екранізація бродвейської постановки Девіда Оберна відтворює дію, яка розгортається фактично між чотирма героями. Проте, ані вузькість теми, ні обмеженість антуражу фільму не заважає розкритися конфлікту, піднятому з глибини душі героїні. Нелінійність хронології, нагнітаюча звукова доріжка та динамічні операторські елементи виводять "Доказ" за межі сценічної статики у світ, де героїня фільму робить відчайдушний крок, який може або розкрити і затвердити її як особистість, або замкне у параноїдальних лещатах математичних ланцюгів із точок, цифр та формул.

Фільм не може не навіяти ремінісценції на "Ігри розуму" та „Сяйво". Проте замість біографічної складової, відтак їх трагічності та тріумфу, у "Доказі" превалює романтичний елемент. А ще надія на те, що тут і зараз буде зроблено крок у нове життя. Саме це на якомусь настроєвому рівні поєднує „Доказ" із фільмом Гаса Ван Сента „Розумник Уілл Хантінг".

Варто відмітити також і виконавця ролі Хела. Джейк Джиленхол завдяки своїм роботам у інспіраційному "Жовтневому небі", культовому "Донні Дарко" та масштабному „Післязавтра" вже майже перейшов у категорію "А". Не дарма його розглядали як заміну Тобі МакГваєру у „Спайдермені-2" та як кандидата на роль Бетмена/Брюса Уейна у останньому фільмі Крістофера Нолана. Його перфоманс, хоч і не був такий переконливий як у Пелтроу, проте відчутно гармонізував загальну картину.

Кліше „створено під Оскар" може бути цілком застосоване до „Доказу". Проте не варто розглядати це як недолік. Бо зрозуміло, що фільми на кшталт цього знімають не стільки для комерції, скільки для душі та естетичної ін'єкції глядачів.

7.5/10