Другие (от Alive)
Рецензія на фільм: Інші
Після розлучення із Томом Крузом Ніколь Кідман набирає оберти, знявшись у двох примітних фільмах поспіль (“Мулен Руж” та “Інші”). Тим приємніше, що це значимі ролі у значимих фільмах. Так чи інакше суб’єктивно вище оцінюється фільм, від якого не сподіваєшся на щось особливе. “Інші” – саме із тієї категорії.
Головне при перегляді таких фільмів висидіти до кінця. Пам’ятаєте “Шосте почуття” – нібито ординарний фільм, але так викручений наприкінці, що аж “дух захоплює і мурашки по спині” і весь фільм стає з ніг на голову, прокручується і преосмислюється. Я не дарма згадав саме цей фільм, оскільки вони разом з “Іншими” однієї тематики (зв’язок між світом мертвих і живих) і в основі їх комерційного успіху лягли ті ж самі причини – оригінальний задум, акторська робота, приголомшлива розв’язка. Варто додати, що в певних моментах “Інші” перекликаються із “Привидом будинку на пагорбі”, а в інших з “Втраченим шосе” Девіда Лінча (до речі, дуже жорсткими в плані сприйняття).
Будинок. Сім’я. Дивна прислуга. Якщо одні двері відчинаються – інші, обов’язково, повинні бути замкнені. Діти (хлопчик і дівчинка) не витримують денного світла (фотофобія). У дівчинки галюциативні видіння і розмови з “привидами”. Навколо бібілійні розмови про чистилище і сумніви. Все оповите таємницею, незрозумілістю, холодним підступним страхом і приступами крику і паніки. Мати (Ніколь Кідман) намагається з’ясувати у чому суть. Вона знаходить дивну книгу мертвих (ще в позаминулому столітті був звичай фотографувати тіла померлих) – але вона не дає ніяких пояснень. У будинку нікого немає, а видіння і голоси продовжують траплятися.
До всього повертається з війни батько сімейства, але не надовго – провідати, а потім зникнути знову. І мати знову залишається сама із дітьми, щоб опинитися між світом мертвих і живих. Не хочу вдаватися у бодай щонайменші інші деталі, щоб не зіпсувати враження від фільму.
Фільм нединамічний (що поруч із “англійською” англійською надає фільму відчуття певної європейськості), рівний, з наростаючим напруженням. Стильний, жовто-коричневатої тональності післявоєнного періоду. При відсутності великої кількості дійових осіб, режисерам вдалося зробити дуже важливою дійовою особою – сам будинок. Він, як живий організм - один, коли відкриті всі вікна, інший коли – закриті, ще інший – уночі. Незлічена кількість клапанів – дверей, притаманна містичнісь кімнат, речей і атмосфери...
Особливе враження, коли йде кінематографічний ряд кімнат чи інтер’єрів. Ніколь Кідман практично на собі тримає увагу більшісь часу впродовж фільму, черговий раз доводячи свій статус “кінематографічної леді”, а не “колишньої дружини Тома Круза”.
Напрочуд вдалий і приголомшливий фільм. Не обминіть увагою. Побачене перевершило мої сподівання.
Alive 6 січня 2006
