Про тварин і людей.
Ми всі живемо у зоопарку
(пані Жабинська, «Дружина доглядача зопарку»)
Війна – це трагедія, і одночасно – той стан, який розкриває в людині або всі найкращі риси, або – найпотворніші. Це стосується не тільки солдат на фронті – а і цивільних, що перебувають в тилу і стають заручниками як історичної епохи, так і конкретно – окупаційних адміністрацій. Особливо гостро це стосується періоду, коли загарбники проводять політику винищення певних категорій людей – як, наприклад, геноциду «неарійців» з боку нацистів в період Другої Світової. В першу чергу це стосувалось євреїв – і, як рух опору і милосердя, багато хто, ризикуючи життям переховував їх під час окупації. Одній з таких історій, заснованих на реальних подіях, присвячений фільм «Дружина доглядача зоопарку» режисера Нікі Каро - презентований 13 квітня 2017 року в кінотеатрі «Оскар» - «Кінокомпанією ММД» та Польским Інститутом в м. Києві.
Картина знята за романом Дайан Акерман і оповідає історію подружжя Яна та Антоніни Жабинських – доглядачів Варшавського Зоопарку. Отже, на початку Другої Світової, у вересні 1939 року більшість тварин, що їх так дбайливо зберігали чоловік та жінка – або загинули, або були вивезені у Німеччину. Доглядачам не залишається нічого, щоб хоч якось зберегти інфраструктуру надати частину зоопарку німецькому офіцеру Лутцу Хеку для виведення міфічної тварини – тура, та організувати свиноферму – для потреб німецької армії. Власне, саме ферма стала прикриттям для грандіозної операції з врятування євреїв з Варшавського гетто…
Фільм є композиційно правильним, - з цільним сюжетом, який розгортається досить динамічно. Власне, автори, як вгадується, вирішили (як це можливо) зробити менш гострими ті речі, які звісно були – саме умови перебування врятованих, майже повністю відмовитись від натуралізму картин жахів гетто… Проте це слугує основному акценту – розкривати доброту людей у важкій праці милосердя, часто лікуючи психологічні травми а чи спільною роботою, а чи з допомогою тих тварин, що вижили. Подружжю вдається кожної секунди ризикуючи життям рятувати десятки і сотні життів, вступаючи в такий собі поєдинок з представником нацистської партії – Лутцом Хеком – офіцером і головним зоологом Гітлера. Досить цікавою є і епізодично вплетена історія видатного письменника – Януша Корчака, що до кінця залишався зі своїм «Домом Сиріт» - аж до самого відправлення ешелону в газові камери Треблинки.
Гра акторів. Власне, її можна відзначити як проникливу, зіграну з любов’ю до своїх персонажів. Поряд з канонічністю образів, вона не пафосна, проте зіграна з легкістю, хоча ми всі розуміємо, наскільки важким було для головних героїв вести подвійну гру. Особливо важко приходиться героїні Джесіка Честейн - Антоніні Жабинській – до якої залицяється німецький офіцер, що викликає ревнощі чоловіка, яка повинна дбати і про сина, і про тих, кого взялась рятувати… дещо неоднозначним виступає і Даниэль Брюль у ролі Лутца Хека – людини, яка все-таки внутрішньо бореться з собою, зі спокусою використати свою владу вповні заради своїх бажань… І – ролі другого плану – тут вони теж є головними, а чи врятованих євреїв, а чи «директора праці гетто» доктора Циглера, багатьох-багатьох інших - яскраві образи тих людей, що повністю довірились шляхетній парі…
Отже, підсумуємо. Фільм «Дружина доглядача зоопарку» в чомусь більш пригодницька стрічка, аніж натуралістична драма, хоча деякі сцени змусять глядача здригнутись від жаху. Стрічка – про вибір, милосердя, повагу і кохання на тлі жорстокості війни – чудовий урок людяності і в чомусь – оптимізму.
