Марі-Елен Леріссі: Я маю особливу ніжність до України
Напередодні закриття чудового заходу під назвою «Чілдрен Кінофест», який проходи в 10 містах України від 29 травня до 7 червня 2015 року, кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся у столичному Fairmont Grand Hotel з Марі-Елен Леріссі, онукою видатного француза Жоржа Мельєса. Пані Леріссі приїхала до Києва, щоб вручити головний приз переможцю дитячих аматорських фільмів «Знімай як Мельєс». Але в ході бесіди були підняті не тільки (і не стільки) питання, які стосуються цього конкурсу.
КТ. – Якщо не помиляюся, ви в Україні вже втретє?
МЕЛ. – Вчетверте. Вперше я приїхала до вашої країни дуже давно, ще років 15 тому, на студентський фестиваль. Потім я приїжджала на Одеський фестиваль, після якого здійснила ціле турне вашою країною, і ще я приїжджала до Кривого Рогу, щоб представити фільми мого діда.
КТ. – А чому ви так часто відвідуєте нашу країну? Ви відчуваєте до неї якісь особливі почуття?
МЕЛ. – По-перше, хочу відзначити, що я приїжджаю тільки на запрошення, я не намагаюся продавати себе (сміється), але я відчуваю особливу ніжність до України, тому що тут я пережила відчуття, які дуже схвилювали мене. За збігом певних обставин, які не мали жодного стосунку до фільмів Мельєса, я організувала приїзд до Парижу дитячого джазового ансамблю з Кривого Рогу, який дав по Франції 23 концерти. Діти були зі школи №10 Кривого Рогу, з багатьма з яких я і досі підтримую стосунки. І я не хотіла, щоб історія закінчилася просто так, і я виділила 4 гранти на навчання цих дітей у Київський консерваторії, адже в них не було на це коштів. І мене було винагороджено за ці зусилля, адже серед них був дуже талановитий трубач Денис Аду, якого я вважаю своїм українським духовним сином.
КТ. – А коли це відбувалося?
МЕЛ. – 2002-го.
КТ. – Питати про те, який з візитів в Україну був для вас найбільш пам’ятним, немає сенсу: ви вже відповіли на це запитання.
МЕЛ. – Так, це був той приїзд до Кривого Рогу. Тоді, стоячи перед аудиторією, яка складалася з дітей, їхніх батьків, бабусь та дідусів, я оголосила, що запрошую їхній джаз-ансамбль до Франції, і у відповідь почула крик щастя, що йшов від самого серця. І він досі стоїть у мене у вухах. Це було неймовірно. Але це ніяк не пов’язано з Мельєсом.
КТ. – А з тих ваших візитів, які були пов’язані з Мельесом, який вам запам’ятався найбільше?
МЕЛ. – Турне Україною після Одеського фестивалю. Нам пощастило відвідати 7 українських міст. Я побувала в Донецьку, Харкові, Дніпропетровську. У мене була можливість побачити ці міста фактично напередодні нинішніх подій (той візит відбувся в липні 2011 року – ред.) І для мене це було важливо, адже я змогла відчути, що є різниця між східною та західною Україно. Це було на рівні відчуттів, але мені було дуже і дуже цікаво. І тому моє бачення нинішньої ситуації, напевно, дещо відрізняється від уявлень про Україну середньостатистичного француза. До того ж ми (як правило пані Леріссі їздить разом зі своїм сином, піаністом Лораном Леріссі, який забезпечує живий музичний супровід спектаклів з фільмів Мельєса) приїжджали працювати, а не як туристи, а значить, і зустрічали інших людей.
КТ. – Цього разу вас запрошено до України, щоб вручити приз переможцеві дитячого конкурсу «Знімай як Мельєс». Ви бачили вже всі фільми конкурсу?
МЕЛ. – Так.
КТ. – Я не питаю, хто переміг (бесіда мала місце до церемонії нагородження – ред.), але хотів би дізнатися вашу думку щодо загального рівня запропонованих фільмів.
МЕЛ. – Спочатку було відібрано 25 фільмів, але в конкурсі взяли участь тільки 10 кращих, які я і переглянула. Серед них є фільми, які є інтерпретацією фільмів Мельєса, є і самостійні фільми. Але загалом це дуже кумедно. І якість їхня на достойному рівні, але один з них набагато краще решти. І він повністю відповідає за духом творчості Мельєса. І як тільки я його побачила, я зрозуміла, що переможе саме він.
КТ. – А їх знято на мобільні телефони?
МЕЛ. – По-різному: і на телефони, і на камери.
КТ. – Але в будь-якому випадку на цифру?
МЕЛ. – Так, так, звичайно. На жаль. Досвід з плівкою був для цих дітей чудовим, але, на жаль, цифра зараз домінує.
КТ. – Наступне запитання полягає ось у чому: конкурс називається «Знімай як Мельєс». Ви гадаєте, можливо знімати як Мельєс, адже зараз цілковито змінилася природа носія – плівку замінила цифра?
МЕЛ. – Безумовно, але я намагалася підходити до оцінки не з точки зору носія, а виходячи з духу фільмів. Важливо не те, на який носій знято фільм, а те, наскільки автор зрозумів дух завдання. І той, хто зрозумів його краще за інших, може знімати все що завгодно.
КТ. – Чому я питаю про це: в січні я говорив з Седріком Хіменесом, режисером «Французького транзиту», і він наполягав на тому, що буде знімати тільки на плівку.
МЕЛ. – Ось з цим я не зовсім згодна: гадаю, що треба жити в ногу з часом. Для мене очевидно, що якби Мельєс жив зараз, він би з задоволенням знімав би на цифру. Що стосується плівки, то вона безумовно має особливу зернистість, і якщо ви, як автор, хочете мати таке зображення, то треба знімати на плівку. А в інших випадках це зовсім необов’язково.
КТ. – Так, але уявімо, що цифра вже існувала у часи Мельєса. І в цьому випадку, як мені здається, він не зміг би винайти багато з тих трюків, як, наприклад, зупинка камери, адже це сталося випадково, через механічну поломку камери. Як ви думаєте?
МЕЛ. – Можливо, хоча не варто забувати, що Мельєс працював у свого батька, виробника люксового взуття. Він завжди мав справу з механізмами, і руки у нього росли з правильного місця. І він був дуже винахідливим і намагався вирішувати задачі, виходячи з того, що у нього на той момент було під руками. До того ж плівка створювала йому дуже багато проблем: вона була надто чутливою до зелених і жовтих променів, її було досить важко проявляти і так далі. То ж я думаю, що якби він мав в руках цифрову техніку, він би працював з нею. Звичайно, я тільки припускаю: на жаль, ми не можемо спитати думку самого Мельєса.
КТ. – А аудиторія, яка приходить на ваші спектаклі, переважно якого віку?
МЕЛ. – Вона змінювалася протягом часу: спочатку це були люди у віці, які ще пам’ятали ту епоху, знали фільми Мельєса. А потім по всьому світу стали відкриватися синематеки, кіно (історію та мистецтво) стали викладати в школах та колежах, і аудиторія поступово помолодшала. Нинішні молоді люди ловлять все на льоту, їм не треба розжовувати, але їм кіно Мельєса дуже подобається. Одного дня хлопець в кашкеті з козирком назад та в широких штанях, вийшовши з нашого показу, сказав мені: «Так, Мельєс – це МММ». А я йому: «Ти говориш про цукерки?» А він відповідає: «Ні, ні, я кажу про Моцарта, Мольєра та Мельєса». Я була вражена, але це правда: Моцарт популяризував класичну музику, Мольєр писав і ставив п’єси в театрі, а не в замках знаті, а Мельєс зробив те саме по відношенню до кінематографа.
КТ. – А з вашої точки зору, в чому полягає головний внесок вашого діда до кінематографу?
МЕЛ. – В першу чергу – це трюки як принцип, адже їх і до сих пір щоденно використовують і в кіно, і на телебаченні. По-друге, Мельєс є першим постановником в кіно, він був першим, хто систематично займався постановкою власних фільмів. І по-третє, це його жага до експериментування – він працював у всіх жанрах: військовому, історичному, фантастичному і так далі. І сучасні режисери, називаючи його «батьком кінематографа», цілком праві.
КТ. – Можна навіть сказати, що він – батько кіно як мистецтва.
МЕЛ. Так, він називав це кінематографічним мистецтвом. І він завжди вважав себе мистцем, артистом, про що свідчать його листи. Він не казав: «Я кінематографіст, я актор, як фокусник». Він казав: «Я – мистець».
КТ. – Що ж, думаю, на цій оптимістичній ноті ми і завершимо нашу бесіду.
МЕЛ. Так, дякую. А оптимізм треба зберігати завжди.
КТ. 0 Було приємно з вами познайомитися.
МЕЛ. – Мені теж. І до зустрічі – адже я ще повернуся сюди.
Алексей Першко 10 червня 2015
