Марко Мюллер: до кіно мене привела культурна революція

Увійти через
Реєстрація
 
Марко Мюллер: до кіно мене привела культурна революція
 
Новини:  Марко Мюллер: до кіно мене привела культурна революція
Одним з найповажніших діячів світового кінематографа, які відвідали 6-й Одеський міжнародний Кінофестиваль, був Марко Мюллер, інтелектуал та антрополог, який встиг побувати на чолі найважливіших кінофестивалів світу – Ротердамського, Локарнського та Венеціанського. Кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся з ним і поговорив з ним про те, як антропологи приходять до кіно.
КТ. – Ви антрополог за освітою. Як сталося, що ви прийшли до кінематографу?
    ММ. – Це сталося через помилку, до якої мене змусила культурна революція в Китаї. Я в ті роки був дослідником різноманітних аспектів китайської культури, але при цьому був вельми наївним. Італія встановила дипломатичні зв’язки з Китаєм досить пізно, адже італійський уряд знаходився під сильним впливом Ватикану, який був проти зав’язків з атеїстичним Китаєм. Тож дипломатичні зв’язки було встановлено лише 1973 року, і я у складі першої групи італійських студентів потрапив до Китаю наприкінці 1974-го. Я хотів дослідити епістемологію(теорія пізнання, розділ філософії – КТ.) антропологічних досліджень в Китаї. Але, як виявилося, всі ці напрямки досліджень в Китаї було дуже швидко зрадянщено ще з 50-х років минулого століття. Я ж подав запит на стажування в Академії Соціальних наук, але приїхавши до Китаю, я виявив, що цей заклад було закрито 3 роки тому,  адже він вважався вотчиною феодальної думки, коридорами якого блукали різні духи та чудовиська. І тоді я спитав: «А що ж мені робити? Я приїхав сюди на 2-3 роки». І мені відповіли, що я можу вивчати масову літературу і відіслали мене до Маньчжурії, де такий курс викладався. Але вже на місці виявилося, що мені не можуть запропонувати щось нове, щось, чого б я ще не знав. І щоб зайняти свій час я почав ходити в кіно. То ж до кінця 1976 року я дивився багато фільмів: були серед них північнокорейські стрічки та стрічки румунські (наприклад, серед них був румунський трилер тривалістю лише 65 хвилин – настільки його було порізано цензурою). Серед побаченого були і фільми, зняті згідно з принципами культурної революції. То ж ви не можете собі уявити, яким було моє здивування, коли від лютого 1977 року на екрани стали повертатися старі китайські фільми. Так я відкрив для себе цілий континент, який до того моменту був прихований. І він  настільки мене вразив, що я став дивитися по 4-5 фільмів на день, а повернувшись до Італії, я вирішив полишити свою університетську кар’єру і присвятити себе організації фестивалю китайського кіно. В результаті 1981-го в Туріні відбулася найбільша ретроспектива китайського кіно, до програми якої увійшли 135 китайських фільмів. На цьому заході було акредитовано 2 тисячі іноземних журналістів, і це не враховуючи італійської преси. І саме в цей момент я зрозумів, що маю зробити вибір між науковою кар’єрою та долею «вигадника» фестивалів. І я щасливий з того, що зробив правильний вибір.
КТ. – А далі?
    ММ. -  Далі я став спеціалізуватися на організації національних ретроспектив, оскільки зрозумів, що немає у світі такого куточка, де б неможливо було знайти свої особливості, свою специфіку. І їхнє відкриття вкрай необхідне для того, щоб перешкодити нам ходити по колу в нашій розумовій діяльності. І це була прекрасна епоха: я почав свою фестивальну кар’єру 1982-го в Пезаро, до того ж продовжив залишатися на Сході, цього разу в Росії. Це був дуже вдалий момент, адже як раз в той час Конфліктна Комісія з творчих питань Спілки Кінематографістів СРСР на чолі з Андрієм Плаховим почала звільняти заборонені фільми. А коли ви бачите короткометражну стрічку молодого режисера, якого ненавидить офіційний істеблішмент, а звуть його Олександр Сокуров….Першим ільмом Сокурова, який було показано на Заході, була «Альтова соната» про Дмитра Шестаковича. Після цього все стає доволі просто. Чи ж, наприклад, велетенський кінематографіст, який і нині живе в Одесі – Кіра Муратова. Ви припускаєте, що по ідеї має існувати явище під назвою «нова російська хвиля», але не маєте жодних тому підтверджень. І раптом ви отримуєте можливість побачити фільми Сокурова, Кіри (Муратової – КТ.), Геннадія Шпалікова або ж Марлена Хуцієва. В цей момент ви чітко розумієте, що на Заході ми нічогісінько не знали про розвиток естетики, мови радянського кіно. І причною цього була не тільки цензура, але й наше небажання шукати, відкривати та знати.
КТ. – А в Одесі ви вперше?
    ММ. – Ні. Був такий блискучий одеський кінокритик Віктор Сьомін, з яким був знайомий Джанні Буттафава. Щоб було зрозуміло, хто такий Джанні: з одного боку, він був перекладачем на італійську «Бісів» Достоєвського та «Поручика Кіже» Юрія Тинянова, з іншого ж – комічний актор, який зіграв, наприклад, в першому фільмі Нанні Моретті («Бьянка», 1984р.) Він був моїм радником з радянського кіно і саме завдяки йому я був у прямому контакті з його головними дієвими особами. І взагалі, мені дуже часто щастило: подібна ситуація була і в Ротердамі. Хуберт Балс був моїм другом, і після його смерті адміністративна рада Ротердамського фестивалю звернувся до мене з проханням очолити фестиваль. І я сказав тоді, що я переїду до такої недружньої для мешканця півдня країни лише за умови, що зможу втілити в життя проекти Хуба. І я створив «Фонд Хуберта Балса» (серед інших, цей фонд підтримав створення українського фільму «Плем’я» Мирослава Слабошпицького) і Cinemart (кіноринок Ротердамського фестивалю). Але це стало можливим лише тому, що Хуб вже підготував для цього підґрунтя.  І так було і на інших фестивалях, які я очолював – в Локарно і в Венеції. І от зараз на мене чекає робота в значно складнішому контексті, в Китаї, де я готую зовсім новий фестиваль.
КТ. – Кілька днів тому месьє Фремо, голова Каннського фестивалю, заявив, що секретом успіху фестивалю є наявність поруч великої води: Канни  знаходяться на узбережжі Середземного моря, Венеція – на березі Адріатичного моря, Локарно – на березі Лаго-Маджоре. А що ви думаєте з цього приводу?
    ММ. – Я скажу, що вода – це первородний гріх фестивалів: якщо ви організуєте фестиваль в місцині з бальнеологічними можливостями, то там напевне є високий та низький сезони, коли люди припиняють їздити туди і готелі стоять пусті. І тоді виникає думка організувати фестиваль. Той же жахливий «Кубок Вольпі» (приз за кращу акторську роботу Венеціанського фестивалю – КТ.) був вигаданий в саду одного венеціанського готелю. То ж моєї точки зору краще проводити кінофестивалі у великих містах – там можна краще привернути увагу професіоналів та глядачів до того чи іншого фільму, показати його принади, в чому я і бачу головну мету будь-якого фестивалю.
КТ. – Що ж, дякую за бесіду.
    ММ. – І вам дякую.  
Алексей Першко 27 липня 2015
Коментарі
 
Ім’я
22 вересня 2017
Ваш коментар
Скільки ніг у дельфіна:
 
шість
П’ять
Дві
Жодної
Вісім
Чотири
девять

Підписатися на обговорення

популярні інтерв'ю

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013

85
43899

Баррі Зонненфельд: "Люди в чорному 3" мають найкраще 3D

Напередодні виходу у всіх сенсах фантастичної комедії «Люди в чорному 3» режисер Баррі Зонненфельд давв ексклюзивне інтерв'ю кращому...

13 травня 2012

79
16345

Віра Фарміга: Я вивчала демонологію заради "Закляття"

Актриса Віра Фарміга напередодні прем'єри містичної картини "Закляття", заснованої на реальних подіях, розповіла про свій досвід...

17 липня 2013

104
15718

Грег Хедсон:Схожого на "Морський бій" раніше не знімали

Ветеран війни в Іраку, який втратив на полі бою обидві ноги, Грегорі Д. Хадсон розповів кращому українському кінопорталу kino-teatr.ua про...

26 квітня 2012

112
15371

Марина Петренко: "Джентльмени удачі" - чесний фільм

За пару місяців до виходу римейку культової радянської комедії «Джентльмени удачі», яким зайнявся Тимур Бекмамбетов, виконавиця головної...

26 жовтня 2012

109
14768