Олів’є Накаш: Гумор – це наш щит

19 січня 2015 року кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся в паризькому готелі Intercontinental Paris Le Grand з Олів’є Накашем (далі в тексті – ОН), одним з двох режисерів стрічки «Самба», яка виходить на українські екрани 19 березня.

ОН. – Ні, так не можна сказати. І я думаю, що в цій ситуації нам допомогло те, що нас двоє (другий режисер фільму – Ерік Толедано). Ми ділили все, що переживали – всі ті неймовірні речі, які звалилися на нас після успіху «1+1». Ми багато мандрували по всьому світу, ми познайомилися з неймовірною кількістю людей, відкрили для себе багато країн. Для нас «1+1» став свого роду магічною паличкою, на цей фільм ніби зійшла благодать. І справа ще в Омара (Сі) – в його тілі живе велика кількість персонажів. Наприклад, підчас зйомок «1+1» він час від часу говорив з різними акцентами в залежності від ситуації. І ще знімаючи «1+1» ми знали, що продовжимо наше з ним співробітництво – ми не знали, що саме це буде, але ми знали, що це буде щось особливе. Якось в кінці зйомок «1+1» Омар заговорив до персонажа Франсуа Клюзе з африканським акцентом, і  ми ще тоді його спитали: «Омаре, а ти зможеш говорити так протягом всього фільму?» І він відповів ствердно. Так починав зароджуватися новий персонаж Омара. Дріс, персонаж Омара в «1+1», був дуже близький самому Омару, схожий на нього самого, а ми хотіли, щоб наступного персонажа він вибудував, а не грав практично самого себе. А наприкінці нашого міжнародного турне з «1+1» ми з Еріком відкрили для себе книжку Дельфін Кулен «Самба для Франції» і знайшли її достатньо енергійною, щоб написати на її основі сценарій нашого майбутнього фільму. То ж ми не були паралізованими, але ми хотіли бути щирими та зробити наш наступний фільм по-справжньому добрим. А ще ми хотіли, щоб наш наступний фільм був більш реалістичним. До того ж, тема «Самби» достатньо глибока та складна, і ми хотіли додати в цей сюжет трохи гумору, адже книжка Дельфін була зовсім не смішною. І персонажу Шарлотти (Генсбур) в книзі немає. Ми точно знали, що хочемо поговорити про нелегальних іммігрантів, про синдром емоційного вигоряння на роботі, але це має бути зроблено в формі романтичної комедії. От ми й змішали все це – і вийшла «Самба».

ОН. – Ні, знаєте, ще до «1+1» ми з Еріком написали начерк сценарію, буквально 5 сторінок, саме на цю тему. Так сталося, що спочатку ми зняли «1+1», але завжди відчували, що маємо зняти фільм і на цю тему. А книга Дельфін Кулен «Самба для Франції» вибудувана на потужній документальній базі, адже вона 5 років була добровольцем, подібно до героїна Шарлотти, і ця книга дала нам багатий матеріал для сценарію.

ОН. – Так, але не тільки. «Самба» - перший наш з Еріком фільм, в якому йдеться про стосунки між чоловіком та жінкою, і нам було цікаво спробувати і це. І перш ніж взятися до написання сценарію ми з Еріком зробили величезну журналістську роботу – ми ходили на зібрання волонтерів, розмовляли з ними та з нелегалами. Ми хотіли зрозуміти, чи і цей матеріал може бути основою для комедії. І ми впевнилися, що зможемо досягти рівноваги між комедією та емоціями в фільмі такого роду. Я вже казав, що після «1+1» ми хотіли зняти фільм про нелегалів і в той же час торкнутися теми емоційного вигоряння на роботі – можливо тому, що й самі після «1+1» пережили щось подібне.

ОН. – Цілком слушно. Зараз ніхто не може залишатися бездіяльним. Ці події викликали загальне обурення. І ми з друзями, з акторами, думаємо, що ми могли б зробити в цій ситуації: ми не політики, але наші фільми мають дозволити нам вступити в контакт з людьми, особливо з молоддю. Думаю, що ми всі відповідальні за нашу молодь. Можливо ми з Омаром та Тахаром будемо ходити в коледжі, дискутувати з молоддю, організовувати майстер-класи, знімати короткометражки.

ОН. – І те, і інше.  Ми з Еріком завжди цікавимося тим, що відбувається довкола, це на нас дуже сильно впливає, але коли ми говоримо про це, то завжди робимо це з гумором. Гумор –це свого роду щит для нас, а з іншого він – кращий засіб зворушити глядача. І «Самба» в цьому розрізі – новий етап в нашій творчості. Ми могли б зробити цей фільм більш драматичним, тим більше, що його теми підштовхують до цього, але щось подібне вже робилося в минулому. А наш метод – балансувати між серйозністю та драматичністю теми і гумором.

ОН. – Ні, ми все ділимо порівну. І вже давно, адже ми разом навчалися кінематографу, ми зростали разом, ми пишемо разом, ми монтуємо разом. Важко пояснити, але між нами існує певні хімія. Адже ми познайомилися, коли нам було по 16 років. То ж не знаю, як це працює, але працює. Я взагалі не уявляю, як люди знімають кіно самостійно. А ми з Еріком вже стали братами.

ОН. – Ну іноді … через дівчат (сміється), але кіно це не стосується. До того ж ми обидва одружені – але не один з одним (сміється). Звичайно, в житті ми можемо сперечатися, але на майданчику у нас є одне золоте правило – кожен з нас має право робити те, що хоче. З досвіду знаю, що якщо Ерік щось пропонує, а я говорю, що це відстій, то саме ця його сцена виявляється кращою у фільмі – і навпаки. То ж кожен з нас має право спробувати зняти сцену по-своєму.

ОН. – У нас є принцип рикошету. Тобто Ерік вигадує щось, відсилає мені, і ми це обговорюємо. Ми, наприклад, так сценарії пишемо: сидимо в одному офісі один навпроти іншого, я пишу сцену та відсилаю йому на «мак», він пише сцену і відсилає мені. І на майданчику приблизно теж саме: у нас є такий дар (правда, я не впевнений що це саме дар) – коли ми чуємо, як грають актори, у кожного з нас виникають тисячі ідей, і ми починаємо казати один одному – а давай спробуємо так чи отак. Це створює повний безлад для наших колег по зйомкам, тому що ми багато імпровізуємо, але ми контролюємо цей процес імпровізації і нас це дуже стимулює. Нам дуже подобається така стимуляція. Ми часто знімаємо одну й ту ж сцену з двох точок зору – моєї та Еріка. І у нас є таємна зброя – Омар. Він чудовий актор та імпровізатор: ти пишеш для нього жарт, а він бере її та вивертає навиворіт. Він дуже добрий і в комедії, і в драмі: він - наша смертельна зброя.

ОН. – Ні, я вже говорив, що книга Дельфін Кулен більш драматична, це документальне дослідження світу нелегалів. А персонажа Тахара ми вигадали: якось ми були в центрі для нелегалів та побачили хлопця, який видавав себе за бразильця, хоче насправді він був марокканцем. І ми зрозуміли, що він – чудовий комедійний персонаж, саме для нашого фільму.

ОН. – Омар працював з Джамелем Деббузом, який робив коротеньке телевізійне шоу і Омар був завжди у нього за спиною. А ми тоді хотіли зняти короткометражку про літній табір, і та особлива хімія виникла між нами з першої ж зустрічі з Омаром. І ми сказали Омару – пішли з нами, ми робимо короткометражку. Він сказав, що він не актор, а ми його заспокоїли, сказавши що ми теж не режисери. І ця хімія з’явилася  одразу, ми дуже схожі – в стилі життя, в усьому. І тепер навіть важко уявити, що б ми без нього робили. То ж тепер у нас навіть жарт такий є: ми кажемо йому, що ще 10 спільних фільмів – і потім все.

ОН. – Так, звичайно. Вони були знайомі ще до зйомок «Самби», і ми цим користалися. Але, з іншого боку, ми не хотіли, щоб Омар та Шарлотта часто зустрічалися до зйомок. Тому що коли перед вами Шарлотта ви стаєте зовсім іншою людиною. Вона випромінює щось так особливе, що моментально зворушує вас, зачаровує. І ми хотіли, щоб ця магія відбувалася перед нашими камерами.

ОН. – Ми хочемо робити авторське кіно, яке мало б успіх у публіки. І ми не одні такі тут, у Франції. Я вважаю, що ми знімаємо авторське кіно, адже ми пишемо сценарії самостійно, але робимо це так, щоб це подобалося якнайбільшій кількості глядачів. І це в традиції французького кінематографа. І мене не хвилює, що нам закидають в не дуже високому інтелектуальному рівні наших фільмів. Ми йдемо нашою дорогою, як і Мішель Хазанавічюс, і Ерік Лартіго, і багато інших наших друзів-режисерів.

ОН. – Так, але тут немає жодного зв’язку. Хоча знімати цю сцену було дуже кумедно, адже для Омара це була перша сцена кохання на екрані, а він, до того ж, дуже сором’язлива людина. А от Шарлотта навпаки весб час говорила: «Жодних проблем. Ви хочете, що б я зняла це?» І ми ще жартували, що «Самба» - це той рідкісний фільм, в якому Шарлотта практично завжди вдягнена (сміється).