Юлія Синкевич: В Україні з'явилася кіноіндустрія

У найближчу п'ятницю, 13 липня, починає свою роботу 9-й Одеський Міжнародний кінофестиваль, який за такий короткий час здобув собі славу найавторитетнішого українського кінофестивалю. Тому цілком логічно, що кореспондент порталу kino-teatr.ua не міг не зустрінеться з генеральним продюсером цього кінематографічного форуму і не поговорити про те, як стають фестивальними менеджерами такого рангу і головних родзинки майбутнього фестивалю.

ЮС. - Ні, просто за правилами цього ресурсу кожна стаття повинна проходить тривалу процедуру верифікації. Так що інформація там правильна.

ЮС. - Я юрист. І в Могилянці немає спеціалізацій, так що мова йде про правознавстві та загальної юриспруденції, але система навчання побудована на тому, що є обов'язкові предмети і факультативні. Так ось, в якості факультативних предметів я обрала авторське право і диплом мій був присвячений порівняльній характеристиці авторського права і інформаційного права. І я не випадково обрала цю тематику, адже я росла у відповідному середовищі: мій дідусь скульптор, тато теж, мама - художниця. Так що це середовище завжди була мені близька: я займалася музикою з дитинства, їздила на різні фестивалі.

ЮС. - Так це правда. Але спочатку була київська консерваторія.

ЮС. - Ні, не закінчила. Я в Києві відучилася півтора року, потім поїхала (за іншими, особистих причин) в США і пішла там продовжувати навчання. Хоча зараз я думаю, чому ж я не пішла на - наприклад - культурологію. Але коли я в 2000-му році надходила в Могилянку, вважалися «нормальними» дві спеціальності - юрист і економіст. І в моїй родині всі були в шоці від мого вибору. Але я тоді надивилася фільмів і мені здавалося, що юриспруденція - це дуже цікаво. І якийсь час мен було дійсно цікаво, але з часом я зрозуміла, що це все ж не моє.

ЮС. - І це теж, звичайно ж, але часто це були мої рішення. Наприклад, коли я побачила вільну вакансію на «Джаз Коктебелі», я подалася, але мене не взяли. Потім пройшло півроку, і мені ця ідея спокою не давала і вирішила нагадати про себе ще раз. З другого разу все вийшло, але цікаво, що мені потім колеги говорили, що в перший раз мене не взяли з тієї причини, що на вигляд я була дуже спокійна. Тобто вони вирішили, що людині з темпераментом на зразок мого занадто складно впорається з таким авралом. Ну а взагалі мою, з дозволу сказати, кар'єру можна поділити на дві частини - музика і кіно. Коли в 2010-му я працювала на «Гоголь-фесті» його директором був Максим Ільяшенко та він мені як сказав, що їде на Одеський фестиваль. І це було сказано якось зовсім буденно і Одеський фестиваль сприймався в цьому контексті як щось досконале очевидне, хоча в тому році він пройшов (в його нинішньому вигляді) в перший раз. Так що на Одеський фестиваль мене покликали тому що у мене вже був досвід реалізації великих проектів. Тобто спочатку я прийшла в «Артхауз Трафік», команда якого частина часу працювала над поточними завданнями прокату, а ще якусь частину часу присвячувала організації Одеського фестивалю. І лише починаючи з 2013-го року я повністю присвятила себе Одеському фестивалю.

ЮС. - Тут, в першу чергу, потрібно згадати, що перший мій Одеський фестиваль припав на 2014-й рік і це був подвійний стрес: починалася війна в Україні, збитий на Донбасі Boeing за два дні до закриття фестивалю та інше. Тоді у нас було дуже багато переживань і сумнівів, так що той фестиваль я ніколи не забуду. Це був дуже сильний досвід. Звичайно ж, з тих пір фестиваль дуже виріс, закріпив свій статус і в очах української аудиторії, і у іноземних фахівців. Та й у нас сформувалося розуміння того, як фестиваль потрібно розвивати стратегічно, куди йти. І до того ж очевидно, що і самовідчуття українського кіно значно змінилося і ознаки відбулася кіноіндустрії стали більш явними. Звичайно ж, ще є куди рости і є що робити, але тим не менше все вже знаходиться на іншому рівні.

ЮС. - Постійно зростає кількість і гостей і глядачів. А що стосується фільмів, то ми не ставимо перед собою завдання збільшувати їх кількість. Що ж стосується гостей, то в цьому році було дуже багато запитів від іноземних кінопрофесіоналів - як продюсерів, так і сейлз-агентів. І це дуже показово, адже тепер багато дізналися про Україну і українське кіно і розуміють, що тут з'явилися можливості для спільних проектів. Також в світі сформувалося розуміння того, що Одеський фестиваль - практично ідеальне місце для зустрічі з усіма потрібними людьми. Крім того, розширюється географія фестивальних майданчиків: наприклад, покази з Ланжеронівському узвозі перемістилися в більш комфортний і місткий Зелений Театр в парку Шевченка. До того щороку з'являються нові заходи: наприклад, вже четвертий рік буде арт-програма, також з'явився Iclub - бізнес-майданчик. Так само у нас з'являється все більше партнерів і їх склад стає все якісніше. Збільшилася і підтримка з боку держави (в цьому році вона становить близько 4 мільйонів гривень, що в чотири рази більше, ніж в минулому році).

ЮС. - Так, сукупний бюджет фестивалю становить близько 2 мільйонів євро. При цьому велика частина, близько 70 відсотків, це бартер. І тут варто зазначити, що більшість наших партнерів з'явилися вже на першому (а максимум - на другому) фестивалі та нікуди не йдуть. Адже зараз вже мало кому цікаво просто розмістити десь свій логотип або поставити банер: цікавіше організовувати якісь спільні заходи, як, наприклад, секція серіалів на фестивалі, яка реалізується за підтримки каналу «Україна».

ЮС. - Її формально можна розділити на дві частини: це власне киноринок, на якому представлені як вітчизняні кінотеатральні мережі і дистриб'юторські компанії, так і компанії, що займаються технічним оснащенням кінотеатрів і барів. А ось Film Industry Office, який ми вважаємо найважливішою складовою частиною фестивалю, являє собою майданчик, на якому ми представляємо іноземним продюсерам, представникам фестивалів і сейлз-агентам поточний стан українського кіно. Для участі в цій секції ми відбираємо вітчизняні проекти на різних етапах виробництва, які можуть мати подальшу фестивальну долю і представляти інтерес для потенційних продюсерів і покупців.

ЮС. - Це прекрасна амбіція, реалізація якої стримується станом українського кінотеатрального ринку. Адже на ринок величезної країни, якою є Україна, і в якій є лише пара сотень кінотеатрів, дуже складно залучати серйозних гравців.

ЮС. - Так.

ЮС. - Не можу сказати, це комерційна таємниця. Але можу сказати, що зараз ми це не практикуємо.

ЮС. - О, це мій улюблений питання! Усе!!!

ЮС. - Зате всі фільми інші! Та й люди щороку інші приїжджають. До того ж ми постійно працюємо над підвищенням зручності відвідування фестивалю звичайними глядачами: ось в цьому році у нас буде вперше працювати нова квиткова система і cashless-система розрахунків на всіх фестивальних локаціях. Адже ми завжди намагаємося поставити себе на місце звичайного глядача і подивитися на фестиваль його очима.