Труднощі перекладу
Відомі режисери вже неодноразово звертались до жанру наукової фантастики. За останній час можна згадати принаймні дві достойні стрічки, що запам’ятались своє візуальною досконалістю і одночасно змістовою насиченістю, це «Гравітація» Альфонсо Куарона та «Інтерстеллар» Крістофера Нолана. В обох випадках після перегляду виникало гостре бажання віддати обом фільмам всі нагороди американської кіноакадемії і одразу оголосити найкращими. Приблизно схоже відчуття виникає і після нового фільму Дені Вільньова.
Емі Адамс грає спеціаліста з іноземних мов, що поміж іншого знає португальську, фарсі та китайську. До неї звертається по допомогу уряд США після того, як на Землю прибувають космічні кораблі прибульців і зависають над планетою, тим самим змушуючи землян замислитись над метою їхнього прибуття, а у багатьох просто викликають недовіру та страх. Перед героїнею Емі Адамс ставиться непросте завдання знайти спосіб комунікації з прибульцями, чим власне вона і займається.
Для канадського режисера Вільньова це фактично третій впевнений крок на територію блокбастера, де можна оперувати великими бюджетами і знімати всесвітньо визнаних акторів. До цього офіційно такими стали «Полонянки» та «Сікаріо». Постановнику вдалось зберегти свій авторський стиль, який можна помітити навіть непрофесіоналу, і розповісти цікаві, напружені, глибокі, яскраві, а також доволі жорсткі людські історії. Можливо, комусь пригадається довгий епізод в «Сікаріо», де одного з ватажків наркокартелю перевозять з Мексики в США, впродовж якого постійно відчувається небезпека, присутня навіть у мовчазних пустельних краєвидах, що наростає аж до швидкої та майстерно знятої сцени на кордоні. У «Прибутті» режисер також використовує попередньо апробовані прийоми, нагнітаючи саспенс аж до фінальної розв’язки. Такий ефект досягається, зокрема, завдяки чудовій операторській роботі та звуковому супроводу. Разом з тим, на відміну від інших стрічок, у цьому фільмі Вільньова жорст(о)кості на порядок менше.
Однак чи не є візуально довершене «Прибуття» лише гарною обгорткою, де сюжет відіграє роль другорядну і неважливу? Власне, таке питання поставало до «Гравітації» Куарона, яка дійсно вражала при першому перегляді, але не залишала після себе майже жодної їжі для роздумів.
Насправді, ні. Вільньову однозначно вдалось. Він не лише розказав історію яскраво і цікаво (до речі, особливо подобається як зображені у фільмі деталі, організація зв’язку, армії, техніка та фонові і нібито несуттєві нюанси), але і навіть зміг запропонувати щось нове у науковій фантастиці, адресуючи меседж в першу чергу людству.
