Невидимі злочини.
Усе своє існування людство мріяло бути непомітним. Це бажання можна прослідкувати від прадавніх часів, коли люди втілювали фантазії в легендах про плащі-невидимки, до сучасності, коли вони навчились створювати маскувальний одяг і змінювати власну зовнішність. Та часто історичний досвід доводить, що не обов’язково бути невидимим, аби тебе не помічали. Мільйони полонених було спалені не в невидимих концентраційних таборах, від голоду помирали не в невидимих містах та селах, і аж ніяк не людина-невидимка лупцює свою дружину, чий крик долинає із сусідньої квартири. Ми часто не помічаємо зухвалих злочинів, які творяться у всіх на очах, бо не хочемо їх помічати. Саме цю тему хоче розкрити новий трилер Лі Воннелла «Людина-невидимка».
Сюжет стрічки, створений на основі однойменного роману Герберта Веллса, розповідає історію молодої жінки Сесілії Касс, яка вирішила порвати відносини з чоловіком-аб’юзером. Через декілька днів після втечі Сесілія дізнається, що її колишній покінчив життя самогубством. Трагічна новина на якусь мить змушує жінку почуватись щасливою, адже вперше за три роки вона може дихати вільно, але нав’язливе відчуття чиєїсь присутності не покидає її. Налякана думкою, що чоловік, який був геніальним ученим, винайшов спосіб бути невидимим, Сесілія звертається за допомогою до рідних і друзів, та ніхто не вірить їй. Зрозумівши свою самотність, жінка оголошує війну невидимому кривднику, з якої майже не має шансів вийти переможницею.
«Людина-невидимка» - це лише третя повнометражна стрічка для Лі Воннелла, але досвід створення жахів у режисера досить солідний. Сценарист та продюсер стрічок «Пила», «Пила 2», «Пила 3» та «Астрал» у минулому, Лі Воннелл якісно створює моторошну атмосферу у своєму новому фільмі, змушуючи глядачів нервово соватись на своїх кріслах. Стандартні прийоми залякування, такі як гучні звуки чи ефект несподіваності, також присутні у фільмі, проте класичним «жахом» його не назвеш. Усе тому, що для стрічки важливіше пояснити підтекст, аніж налякати. Фантастична невидимка служить прикриттям того факту, який автори подають нам дуже делікатно: чоловік Сесілії Касс був невидимим задовго до подій, які розповідаються у фільмі, тому що домашнє насильство завжди невидиме для чужих очей. Саме тому спільне життя Сесілії та Едріана залишається за кадром. Глядач не може проникнути за стіни будинку, навіть якщо вони скляні, йому залишається зробити вибір: вірити героїні на слово чи ні.
Знаковою видається й участь у проєкті акторки Елізабет Мосс, яка після серіалу «Оповідь служниці» стала іконою жіночого спротиву. Володарка двох «Золотих Глобусів» майстерно відтворює страх, розпач, божевілля і водночас відвагу. Її героїня ніби світиться силою волі, яка наповнює її зсередини, демонструючи нам невідворотну трансформацію жіночого образу на екрані. «Жінка» і «жертва» - більше не синоніми, і ті ролі, які обирає для себе Елізабет Мосс красномовно доводять цю тезу. Елдіс Ходж, Сторм Рейд, Гаррієт Даєр і Майкл Дорман професійно взаємодіють між собою на екрані, але мимоволі бліднуть на фоні потужного протистояння жінки й людини-невидимки.
У своєму арсеналі нова стрічка Лі Воннелла містить достатньо моторошних моментів, щоб налякати, достатньо несподіванок, щоб тримати у напрузі, і достатньо сенсу, щоб називатися звичайним фільмом жахів. Уникаючи передбачуваного фіналу, «Людина-невидимка» трохи плутається в різноманітності можливих розв’язок, проте не втрачає темпу й логічності, що дозволяє їй залишатись цікавою протягом усього хронометражу. Сюжетом та постановкою стрічка нагадує «У ліжку з ворогом» з Джулією Робертс у головній ролі, а це, погодьтесь, уже комплімент.
