Політ сокола
Загалом, людині, яка відпочиває, властиво бачити щось позитивне – тому, мабуть, глядач залюбки ходить на комедії і «попкорнове» кіно, створене під певні «блокбастерні» лекала. Проте кінематографісти намагаються братися за досить складні теми, приділяючи увагу людям і з вадами психічного розвитку. Режисери і сценаристи Тайлер Нілсон та Майкл Шварц взялись за історію хлопця з синдромом Дауна, і питання про грані їх комунікації з зовнішнім світом – у комедійно-драматичній стрічці «Арахісовий сокіл» (The Peanut Butter Falcon), яку в Україні представляє компанія «Своє кіно».
Хлопець Зак з відхиленнями в розвитку живе в будинку престарілих у Північній Кароліні – і аж це ніяк не профільний заклад, де йому можуть надати повний спектр уваги та піклування. Проте дівчина, що його опікає - як волонтер від університету - щиро співчуває бідоласі, так само як крихітку уваги приділяє йому сусід по палаті. Молодість бере своє, Зак втікає у великий світ, де зустрічає Тайлера – рибалку, за яким по п‘ятам ідуть конкуренти… В надії за щастям манить сонячна Флорида, а Зака – ще школа реслінгу Вотера Реднека, зі старої рекламної відеокасети – і у своїх мріях бере собі нік «Арахасовий сокіл»
Взагалі, стрічка не намагається бути важкою, в ней достатньо комедійних моментів, - хоча знаючи як важко даються хвилини щастя героям, це сміх крізь сльози. Авторам вдалось не перегинати палицю у пафосних моментах, так само у кольорових рішеннях автори йшли на мінімумі контрастів. Сюжет достатньо логічний, з рівномірним темпом повествування, в ньому можна виділити ряд явних відсилок до інших стрічок – як, наприклад, «Форсет Гамп», а особливо – до «Політ над гніздом зозулі». При цьому картина не претендує на культовий статус, оскільки змальовує конкретну історію, а не звертається до алегоричного зрізу епох.
Гра акторів. Головного героя – Зака – зіграв Зак Готтсаген, його напарника-рибалку і друга по нещастю - Шая Лабаф. Ці образи загнанних життям людей, які вміють жити – наперекір всьому; до їх дуету в мандрівці долучається Елеонора. Дакота Джонсон доводить, що вона не тільки «Анастейша Стіл», навпаки, тут вона виглядає більш «земною» і розкутою. Загалом, стрічка не «прив‘язана» до якогось конкретного персонажа, персонажі першого і другого плану «відрізняються» лише приділеним часовим хронометражем їх образів – і виконані на високому рівні.
Щодо висновку. «Арахісовий сокіл» -це не стільки розважальна стрічка, скільки можливість глядачу замислитись над світом, який існує поза «офісово-пластиковой» цивілізацією – і, мабуть, додасть справжнього різноманіття в дозвілля.
