Закон Джунглів

Лев не повинена вдавати царя звірів,

Він повинен царювати

Жанр авантюрної кримінальної комедії, безсумнівно, давно є одним з найулюбленіших серед кіноглядачів, проте і вимагає від творців  такту – щоб стрічка не перетворилась або на різанину, або на сентиментальну історію «з життя гангстерів». І вже хто так гарно не знає правила приготування такого роду кінострав, як автор«Карти, гроші та два стволи, що димлять»  - режисер Гай Річі, що порадує глядача своєю новою кримінальною комедією-«Джентельмени», де виступив одночасно і як сценарист

…До помічника впливового кримінального авторитету Мікі Пірсона – Реймонда, приходить репортер і розслідувач впливового таблоїда журналіст Флетчер. Він працював над матеріалом, який мав стати помстою редактора і власника видання Великого Дейва (Едді Марсан), проте вирішив замість гонорару шантажувати, «продавши» історію кримінального авторитета, яку власне глядач спостерігає у вигляді кіноепізодів – починаючи з «сходження» боса і до намагання вийти з гри, продавши підпільні плантації марихуани також аристократу від злочинного світу Метью Бергеру, у виконанні Джеремі Стронга. Власне, новим акулам криміналу, «джентельменам», що вибороли собі місце на найвищих щабелях суспільства, автори протиставляє слабку і апатичну родинну аристократію, предки яких колись піднімались наверх – також залізом і кров’ю.

Стрічка є динамічною, наповненою значною кількістю локацій та персонажів. Загалом, автори нам демонструють таку собі боротьбу в джунглях, де вчорашні помічники мітять у великі боси, де не все вирішується грошима, де кожен новий шматок влади потрібно отримати у боротьбі. Іноді люди намагаються викрити своїх ворогів, ніби демонструючи «слабкість», як Мікі – у виконанні легендарного Меттью МакКонахі, іноді, скажімо прямо, намагаються, трохи лукавлячи, «працювати» на майбутнє – як, наприклад, Тренер, у виконанні Коліна Фаррелла. В гру вступає і азійська мафія, і російські мафіозі-найманці, кожна сцена пишеться і перепсується, - хоч самі переплетіння не надто складні, проте глядач повинен віднестись до кожного кадру максимально уважно – хоч з таким драйвом та іскрометним, хоч і «безжальним», гумором це неважко. Художній стиль стрічки  - це, як казав Флетчер, старий добрий, знятий на великозернисту плівку, проте час диктує свої умови – ми бачимо як «зброю» «жучки», новітні фото- та відеокамери.

Картина  зібрала яскраве сузір’я акторів – власне, саме від «поєдинку» героїв Чарлі Ганнема та Г'ю Ґранта, Флетчера і Реймонда залежить доля героїв, які для цих двох чоловіків є ніби постатями на шахівниці, проте щоб переграти, вони вводять нових і нових персонажів. Іноді здається – чи не є всі події сценраієм журанліста, а не реальним життям – оскільки ми бачимо, як для героїв трапляється просто неймовірна кількість збігів; і, можливо, через Флетчера прямою мовою до нас звертається сам Гай Річі, розповідаючи, «як потрібно знімати кіно».

Щодо підсумку. Можна дискутвати з тих чи інших моментів, наприклад на акценті «безпечності маріхуани», проте можна сказати, що стрічка, більше, ніж вдалась – і її сміливо можна порадити поціновувачам і кримінальної комедії у фірмовому стилі режисера, і просто дорослому поціновувачу екшн-стрічок.