Шпигуни і…шпигуни.
«Сусіди своїх не кидають»
«Встигнути за Джонсами»
Тематика «сімейного підряду» на ниві «шпигунської кар’єри» досить часто зустрічається в кінематографі. Найвідоміша з них, мабуть «Містер та місіс Сміт» Дага Лаймана, також можна назвати багато різноманітних варіацій від «Кілерів» Роберта Лукетича до в чомусь гротескних «Ультраамериканців» Німи Нуризаде. І ось режисер Грег Моттола взаявся за комедію – з життя «шпигунів та обивателів» - «Встигнути за Джонсами» (Keeping Up with the Joneses)
Одного разу, у щасливого подружжя Гіфні – Джефа, спеціаліста кадровика в авіабудівній компанії, та Карен, старанної домогосподарки, з‘явились сусіди. І все ось нічого, проте – це напрочуд ідеальне подружжя, що майже зійшло зі сторінок глянцевого журналу. Тім Джонс, красень, чоловік майже аналог Джеймса Бонда, - мандрівний письменник, а його дружина Наталі – неначе чарівна королева – сексуальна, розумна, ведуча кулінарного блогу. Проте Карен не була б жінкою, якби не запідозрила у цій ідеальності щось неладне, і вирішила пошпигувати – і ось, разом з чоловіком вони у вирі подій змови, що загрожує «всьому цивілізованому світу».
Власне, якщо казати про сам фільм – то він достатньо динамічний, з якісно припасованими переходами від екшн-сцен до сцен «зіткнення романтики та буденності», «мокрухи і битовухи». Сценарні ходи виглядають досить таки знайомими, хоча будучи вміло приготованими, вони виглядають як знайома, проте свіжа та смачна страва. Саме гумор діалогів, і взагалі екранного дійства в переважній більшості так само «здоровий», як і дорослий. Нове середовище небезпеки змушують подружжя Гіфні знайти нові грані романтики і чуттєвості, а знайомство з простим побутом неначе натякають шпигунам Джонсам про принади теплого сімейного затишку… Так само згодом останні вбачать в цивільних не лише «необхідні жертви», а і друзів, яким можна і потрібно допомогти вибратись живими. Операторська робота вміло виконує свою роботу з передачі сценарного замислу, також оперуючи стандартними для такого роду фільмів побудовами кадру і наборами трюків. Музичний супровід фільму більш натякає на «шпигунські» мотиви – такі, як теми в стилі «а-ля Джеймс Бонд».
Акторська гра – вона базується на протиставленні двох подружніх пар. Перша - блискуче, привабливе, сексуальне подружжя Джонсів – Тіма (Джон Хемм) та Наталі. Останню зіграла чарівна Гал Гадот, яка змогла втілити пристрасну жінку, королеву життя – мабуть, майстерність втілення цього образу перевищує навіть загальний рівень фільму. З іншого боку – подружжя Гіфні, таких собі «сірих мишок». Образ Джефа, що його зіграв Зак Галіфіанакіс, впевнено передає людину яка задоволена своєю роботою, а ось його дружина Карен, у виконанні акторки Айли Фішер в чомусь дещо театрально переграє, додаючи певну «родзинку» картині.
Як висновок. Фільм, як вже було сказано, вміло використовує традиційні компоненти «сімейно-шпигунскої» картини, в черговий раз якісно переповідаючи класичний сюжет. Більш всього фільм підійде як легка стрічка «на вечір», а с точки зору більш молодого глядача – такий собі дослід на тему – чи варто перетворювати подружнє життя у сіру буденщину, а чи його можна зробити цікавим і дещо азартним.
