Так хто тут тато?

За п'ять років, перед Різдвом 2015 р., Уїлл та Марк повторили свій досвід, зігравши безталанних батьків, що пов'язані спільної опікою над дітьми. В першій частині «Хто в домі тато?» образи їхніх героїв практично нічим не відрізнялися від «поліцейських», але були перенесені на більш яскраві декорації. Середня оцінка «6» балів не давала приводу для сумнівів – режисерській роботі Шона Андерса не вдалося просунутися далі одноразового попкорнового кіно.

Після дворічної паузи, творець других «Нестерпних босів» та сценарист сіквела «Тупий і ще тупіший» знову збирає того ж оператора і композитора, запрошує зіграний дует, але надає новій картині значущості, виставляючи на провідні ролі олдскульного Мела Гібсона та Джона Літгоу. Це вхідні дані «Хто в домі тато – 2».

За сюжетом герой Марка Уолберга – це приходящий тато в сімействі Уілла Феррела та Лінди Карделліні. У обох батьків чітко розписаний «графік чергувань», який дозволяє відносно мирно їм уживатися. Вартує уваги те, що у своїй новій родині Марк переживає дзеркальну ситуацію, вимушено пускаючи до оселі рідного батька падчерки (Джон Сіна). Прийдешнє Різдво погрожує порушити хиткий баланс, адже в гості на свята приїжджають батьки головних героїв.

Творці «Тато-2» пішли уторованою стежиною першої частини, залишивши в центрі сюжету міжусобні відносини двох батьків. Разом з тим, над одвічним питанням батьків та дітей автори сценарію спорудили надбудову імені Гібсона-Літгоу. Тим самим зміщують акцент на відносини батьків та дідів, показуючи звідки у цього проблемного сімейства ростуть ноги.

Останнім часом Мел Гібсон все більше присвячує себе режисерській та продюсерській роботі, випускаючи такі гідні уваги стрічки, як «З міркувань совісті». Що стосується акторства, то тут Мел вже більше скидається на пародію, знімаючись в «Нестримних» або малозрозумілих картинах на кшталт «Кровного батька». Але режисерові Шону Андерсону вдалося підігнати його образ таким чином, що пародійність персонажа зараховується безумовним активом на баланс актора та робить його найяскравішим героєм фільму.

Перший «Тато» балансував на межі тупенької комедії та соціальної драми про сурогатне виховання дітей. Сіквел йде ще далі – в толстовство. Пропонує заглянути в шафу зі скелетами, щоб пізнати ціну зовнішнього сімейного щастя, коли за сміхом, жартами та обнімашками накопичується біль та образа. Весь цей багаж одного разу ризикує вирватися на поверхню та своїм бурхливим потоком назавжди розвести учасників по різних берегах.

У спробі створити сімейне кіно з підтекстом, творці роблять фільму періодичні ін'єкції «ванілі», розбавляючи геги Феррела сімейними настановами різного ступеня серйозності. В кінці їх прориває, і на глядача ллються цілі музичні монологи про важливість сім'ї та взаємовідносин з близькими. Ніякої крамоли в цьому немає, але фінальні сцени не витримують загального градусу всієї стрічки, чим псують загальне враження.

«Хто в домі тато – 2» - непогане кіно для вечірнього дозвілля в сімейному колі. Незважаючи на деякі шерехатості, стрічку можна сміливо рекомендувати до перегляду.